Діловий протокол та ведення ділових переговорів

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний технологічний університет

Факультет менеджменту, маркетингу і логістики

Кафедра менеджменту і логістики 

К у р с о в а  р о б о т а

з дисципліни «Діловий протокол та ведення ділових переговорів»

Варіант № 22

Виконала  ст. групи ЕМ - 474  Ясельська В.В.

                                                              (прізвище, ініціали)

Залікова книжка № 18102   

Керівник: Седіков Д.В.

                                  (прізвище, ініціали)

ОДЕСА 2021

ЗМІСТ:

ВСТУП

Актуальність теми. Ведення переговорів,  чи то дипломатичних, ділових чи політичних ще й досі є складним завданням, не тільки в нашій країні, але й за кордоном. Тому з’являється все більше наукових матеріалів, в яких освітлюється дана тема.

Переговори – це найпотужніший інструмент, який винайшло людство, задля узгодження інтересів різних сторін та організації співробітництва. В останні  роки переговорні процеси у світі інтенсифікуються. Від успіху їх проведення  залежить розвиток подальших відносин між учасниками, а досягнення бажаних результатів у переговорах вимагає професіоналізму та ретельної підготовки.

Американські вчені, професор дипломатії Дж. Рубін та професор психології Д. Пруйт, визначають переговори як "форму поведінки в конфлікті, при якій його сторони шукають спосіб зменшити розходження інтересів за допомогою будь-якої взаємодії між сторонами конфлікту".

У зарубіжній літературі з переговорів можна виявити декілька основних напрямів. Одним із них є література для практичного застосування, в якій розглядаються переговорні правила та тактичні рекомендації, з великою кількістю прикладів, що робить їх популярними. Так, К. Каррас надає близько 200 порад та рекомендацій при веденні переговорів. Інший напрямок – опис життєвого досвіду з використанням наукових термінів. В цьому напрямку переважно обговорюються переговори на високому рівні, в дипломатичних чи індустріальних колах, і вони містять масу корисних зауважень і висновків. Автори в цьому випадку узагальнюють наявний у них емпіричний досвід із використанням наукових розробок у сфері ведення переговорів та дають рекомендації читачам. Прикладами є книжки У. Зартмана, Д. Кауфмана, Дж. Ходсон. Наукові праці представлені у вигляді конкретних, докладно описаних досліджень, зокрема Д. Морлі та Г. Стефенсона, Р. Уолтона та Р. МакКірсі, Д. Тібо та Г. Келлі, А. Рапопорта та П. Янга, Д. Ніренберга, У. Мастенбрука та інших авторів.

Для того, щоб скласти якомога повніше і близьке до правди уявлення про зарубіжні стилі переговорів, потрібно, по-перше, вивчити структуру та базові закономірності переговорного процесу в цілому, по-друге, визначити, який вплив мають культурні особливості на проведення переговорів,  а по-третє, потрібно  з'ясувати, які чинники впливають на  формування цього національного стилю ведення переговорів у різних країнах.

Мета і завдання дослідження – розкрити сутність ділових переговорів, виявити їх цілі, визначити основні етапи переговорного процесу, дати їм характеристику, дати змістовну характеристику методам, стилям і прийомам ведення ділових переговорів. А також, розпізнати основні зарубіжні теорії ведення переговорів, з'ясувати вплив культурних чинників, національного характеру та особливостей суспільно-політичного устрою на стиль їх ведення.