Фольклор як форма існування духовної культури в умовах сьогодення

ВСТУП

Фольклор - це складний культурно-історичний феномен. У його глибинах у вигляді логічних і виразових структур живе пам ять про усі минулі епохи. У фольклорі поєднано різні види мистецтва і творчості - поезію, музику, хореографію, живопис, ремесла, міфологію.

Актуальність теми. Український фольклор з погляду взаємодії усної творчості, шляхів виникнення і розвитку його жанрів як форма існування духовної культури - явище не тільки творчо багате, а й неодномірне та неоднозначне. Тією чи іншою мірою сучасний фольклор ставав об’єктом уваги збирачів, науковців протягом ХІХ - ХХІ ст. Наукове дослідження фольклору раніше провадилося не так активно, як його збирання та публікація. Увага до нього пояснювалась різними причинами, проте визначення його як унікального феномена духовної культури почалось досить пізно. Сучасний підхід до вивчення багатоманітності фольклору знаходимо у працях декотрих українських дослідників, які вивчали цю тему.

Однак фольклор як форма існування духовної культури достатньою мірою не достатньо введено у сучасний вітчизняний науковий контекст, його осмислення залишається переважно традиційним.

Необхідність дослідження продиктована відсутністю в українській фольклористиці концепції сучасного фольклору, невизначеністю категорії жанру і пов’язаними з цим термінологічними проблемами, які з різних причин до недавнього часу знаходились за межами наукового знання. Однією з причин цього стала інерція дослідницької думки, де уявлення про фольклор та етнографію обмежувалось рамками селянської традиції, інше - зумовлене свідомим замовчуванням та цензурною чисткою текстів і цілих жанрів усної народної творчості.

Особливість роботи виявляється у тому, що в ній досліджується фольклор як прояв духовної культури сучасності, усної народної творчості, яка активно функціонує у різновікових групах, визначається концептуалізація, обґрунтування специфіки поняття «сучасний фольклор».

Об’єктом дослідження є сучасний український фольклор

Предметом дослідження стала форма існування духовного аспекту сучасної культури як структурованої складової українського фольклору.

Мета роботи: дослідити витоки зародження духовної культури в контексті сучасного фольклору, дати характеристику різних жанрів фольклору. 

Відповідно до сформульованої мети пропонованого дослідження, визначається ряд завдань:

• подати сучасну характеристику змісту, об’єму та меж термінів «сучасний фольклор», «сучасна духовна культура»;
• визначити зв'язок фольклору з іншими формами духовної культури;
• окреслити місце та роль фольклору у духовній культурі;
• прослідкувати процес створення фольклорної образності;
• проаналізувати розвиток фольклору в умовах сьогодення.

Теоретико-методологічним підґрунтям роботи стали концепції українських та зарубіжних учених C. Грица, О. Дей, М. Дмитренко, Ф. Поліщук, М. Русин, C. Мишанич, М. Осориної.

Детальний аналіз фольклору, виокремлення специфіки його формування та характерних рис здійснюється в праці видатного вітчизняного дослідника А. Іваницького. Специфіка хорової творчості Ганни Гаврилець окреслюється в дослідженнях таких музикознавців, як О. Бенч, Н. Перцова, Т. Сухомлінова та ін. Творчість Марії Приймаченко, яскравої представниці жанру «наївного мистецтва» вивчали В. Данилейко, Т. Кара-Васильєва.

Досягнення поставленої в роботі мети при вирішенні конкретних завдань зумовило застосування історико-генетичного, психолого-генетичного, структурно-семантичного та функціонального методів.

Застосування історико-генетичного методу передбачає зіставлення фольклорних явищ у рамках одного жанру в контексті ендогенних процесів розвитку суспільства, психолого-генетичний виявив природу виникнення форм фольклору в духовному світі, структурно-семантичний метод залучався для вивчення жанрових особливостей сучасного фольклору, функціональний метод окреслив практичне і прагматичне призначення найбільш поширених жанрів сучасної усної традиції.