Карл Еміль Францоз – міст між Заходом і Сходом

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Факультет гуманітарних наук

Кафедра історії та археології

[pic 1]

Есе з курсу «Історична географія України»

На тему: «Карл Еміль Францоз – міст між Заходом і Сходом»

                                                                                          Виконав студент ФГН-1

    Напрям: «Історія та археологія»

    Миколюк Іван

    Викладач: Балабушевич Т. А.

Київ 2018

Карль Еміль Францоз

Карл Еміль Францоз, єврей за походженням, народився 25 жовтня 1848 року в м. Чортків (офіційно), що на Тернопільщині, на той час земель королівства Галіції та Лодомерії (Королівства Русі), частини Австрійської імперії. Він виріс в сім’ї з германофільськими настроями. Йогда батько, Гайнріх Францоз, був повітовим лікарем, мати, Кароліна Кларфельд, походила з Одеси.
1848 року, під час польський повстань, Гайнріх, як і інші євреї та русини, підтримував сторону офіційної, австрійської влади. Побоюючись, під час сутичок, за свою вагітну дружину, він відправив її на схід, до міста Броди, на Поділлі, що, на той час, було територією Російської Імперії. Саме там і народився хлопчик. Сам Карл Еміль писав про це з гумором: «Я народився в Росії, бо мій батько вважав себе німцем і не приховував свого німецького патріотизму».1 Пізніше, Францоз вказував, що народився в Чорткові, тому, щодо його народження в Бродах, було прийнято вважати за помилку.
Дитинство Карла Еміля проходило серед місцевих хасидів та українців, одна з яких, його няня-українка, вчила його української та знайомила хлопчика з українським фольклором. В ранньому дитинство він мав приватного вчителя, Генріха Уайда, учасника Віденського повстання в жовтні 1848 року. Потім хлопчика віддали навчатися до школи при домініканському монастирі в Чорткові на три роки. Він, також, мав приватні уроки івриту.
В 1858 році передчасно помирає батько Карла Еміля і сім’я переїжджає до Чернівців, на той час, столицю недавно утвореного Герцогства Буковини (1849 – 1918), там, по останній волі батька, він в 1859 пішов в Державну гімназію м.Чернівці, де навчався під проводом Стефана Вольфа. Гімназія вже тоді користувалася доброю репутацією на сході держави. В своєму класі Францоз був найкращим учнем, та, після закінчення навчання 3 серпня  1867 року, вийшов з закладу з відзнакою. Потім, він охарактеризував своє навчання в гімназії як «поріг раю на ймення Німеччина» ^[1].
Під час навчання в Чернівцях, хлопець отримав сильне враження від життя в цьому місті. В цей період на нього найшло розуміння етнічної складності в Габсбурзькій Імперії, що він, пізніше, вивчав та відобразив у своїх майбутніх роботах.
Саме тоді він стає щирим гуманістом, вільним від расизму та противлячись утискам одних націй іншими: «Я виступав проти гноблення українців і поляків росіянами, але поляки роблять те саме, як це має місце в Галичині, то я виступаю проти їхнього гноблення українців, євреїв і німців»^[2].
Ось що Харальд Сіуанн, австрійський історик, пише про тодішнє життя Францоза: «Ця [Чернівецька] Cередня школа залишалася в його житті ідеалом німецької освіти та толерантності. Вільний час він використовував щоб отримати уявлення про життя в гетто галицьких міст, так як його приваблювала таємничість та поетичність архаїчного світу цього містечка ... Незважаючи на Мойсеїву релігію своєї сім’ї ... він з дитинства не був зацікавлений в житті іудейської спільноти в Чернівцях» ^[3].
Наприкінці 1867 року Карл Еміль вирушає до Відня, де мав наміри вивчати класичну філологію, та на його прохання про стипендію, йому відмовили, через те, що він був євреєм, тому, 25 січня 1868 року він вступає до Віденського університету на юриспруденцію. В часи студентства, хлопець вступає до буршеншафту^[4], під час членства в якому, приймає активну участь на різних акціях та виступає сам, за що, в 1885 році, його виключають з університету, разом з ще дев’ятьма студентами, учасниками Віденьського академічного братства ‘‘Тевтонія’’.
Ще в студентські роки, Францоз полишив навчання в 1869 році, під час літнього семестру. Осінній семестр він провів дома, в Чернівцях, після чого повернувся до навчання під час зимового семестру 1868/69, однак не до Віденського університету, а в університет Граца, за невідомих нам причин. Відразу Карл Еміль стає одним із активістів Академічної асоціації ‘‘Оріон’’, в якій він мав членство до кінця свого життя.
Одними із перших проб пера були переклади віршів Шевченка. «Францоз високо оцінив народність Шевченка, підкреслив її революційну спрямованість, уперше у прогресивній зарубіжній критиці висловив думку про універсальність таланту українського поета...»^[5]. Цю свою думку про поета він висловив в роботах «Die Kleinrussen und ihr Sanger» («Малороси та їх співець») та в «Die Literatur der Kleinrussen» («Література малоросів»), що містяться в його книзі «Від Дону до Дунаю» (1878), та його другому виданні (1889).
У 1872-1876 рр. він публікується в «Neue freie Presse» («Нова вільна пресса»), та подорожує по Росії, Туреччині, Центральній Європі, Єгиптку та Малій Азії, складаючи дорожні нариси, які він друкує в своїх книгах «Aus Halb-Asien.Culturbilder aus Galizien, der Bukowina, Sudrussland und Rumänien» («З Напів-Азії. Культурні обриси з Галичини, Буковини, Південної Росії та Румунії»)(1876) та «Vom Don zur Donau: Neue Kulturbilder aus Halb-Asien» («Від Дону до Дунаю: Нові культурні обриси з Напів-Азії),  здобуваючи популярність. В своїх книгах Карл Еміль пише про культурні особливості та відмінності народів Східної Європи від Західного світу.
В 1877 році він одружується з Отилією Бенедикт. З того часу і до 1887 р. працює юрисконсультом єврейської громади у Відні, в якому тепер проживав. В 1882-1885-х рр. він був головним редактором і видавцем «Neue illustrierte Zeitung» («Нова ілюстрована газета»), а з 1886 р. займав ту ж посаду, але в «Deutsche Dichtung» («Німецька поезія»).
В цих роках він активно видає огляди української літератури, починаючи від «Слова о полку Ігоревім» і до І.Котляревського, І. Нечуя-Левицького, П.Мирного, М.Старицького та інших письменників, таким чином будучи одним із перших, хто систематизовано оглянув українську літературу на Заході^[6]. Крім цього, письменник займається редагуванням та видаванням різних літературних творів німецької спадщини, та автобіографії німецьких авторів. Також він пише свій найбільший художній твір «Ein Kampf ums Recht» («Боротьба за право») (1882), що був присвяченій боротьбі гуцулів проти австрійської бюрократичної машини.
Загалом, Карл Еміль в своїх роботах об’єктивно оцінював роль українців в європейській історії та визначав їх головну роль в принесенні християнства на Північ та Схід.
Останні роки свого життя він проживав в Берліні. Від 1891 працював в Національному комітеті допомоги євреям Росії. В 1895 р. заснував власне видавництво «Concordia».
Помер в 1905 році від запалення головного мозку.
Нову хвилю актуальності творчість Францоза набула після отримання Україною незалежності, особливо на Західній Україні, в Чернівцях, Тернополі та Львові.