Феномен увiчливостi в гуманiтарних науках

Вікторія Шпильчак

Науковий керівник – канд. філол. наук,

 доцент Буренко Т. М.

(Сумський державний педагогічний університет

 імені А.С. Макаренка)

ФЕНОМЕН УВІЧЛИВОСТІ В ГУМАНІТАРНИХ НАУКАХ

Комунікація відіграє важливу роль в повсякденному житті. Комунікація є способом взаємодії особистостей в соціумі, сприяє соціалізації особистостей, нагромаджує досвід суспільства з попередніх років,  зберігає культуру народу, служить фактором етнічної ідентифікації. Висловлення вибачення, вдячності, прохання потребують ретельного дослідження задля детального розуміння суті феномену ввічливості на міжкультурному рівні.

Останнім часом дослідження ввічливості виділяється як окрема наукова проблема, до якої проявляють інтерес фахівці різних гуманітарних наук, таких як психологія, культурологія, антропологія, соціолінгвістика, прагматика, теорія комунікації, оскільки суть категорії ввічливості можна розкрити лише на міждисциплінарному рівні та в міжкультурному аспекті.

Уперше ввічливість як основний аспект комунікації дослідив американський антрополог і соціолог Е. Гуді. Автор приділяє увагу питальним формам та формам ввічливості, які використовуються в повсякденній соціальній комунікації, з допомогою яких індивіди відносно легко рухаються між соціальними групами, дотримуючись певного набору правил відповідно до соціального статусу, ролі в суспільстві та соціальної дистанції. Правила актів взаємодії Е. Гауді розглядає як спробу суб’єктів вести переговори з максимальною вигодою та мінімальними витратами для себе.  [1, c. 17]

Дослідженню категорії ввічливості в своїй праці приділяє увагу                 Е. Гоффман. Науковець вводить поняття «обличчя» у вивчення повсякденних актів міжособистісної взаємодії (face-to-face interaction) та визначає обличчя як позитивний образ самого себе в очах суспільства (positive public self-image), до якого прагне кожен індивід, і підкреслює важливість збереження як свого обличчя, так і обличчя співрозмовника. Учений також розробляє поняття «ритуалів взаємодії» (interpersonal rituals) двох типів: ритуали презентації (presentational rituals) і ритуали уникнення (avoidance rituals), що вплинули згодом на розмежування двох типів ввічливості в теорії П. Браун і С. Левінсона. [3, c. 114-179]