Нашестя вікінгів в Західну Європу в епоху раннього середньовіччя

Семінар 1. Нашестя вікінгів в Західну Європу в епоху раннього середньовіччя

1. Причини і територія експансії вікінгів в Західну Європу

У 1 тис. н. е. після відходу основної маси германських племен на континент Скандинавія і Ютландія спорожніли. В Скандинавії, особливо в Норвегії, придатні для землеробства землі складали 1-2 % всієї території, до того ж вони були відділеними одна від одної пасмами гір.

Жителів  Скандинавії  і  Ютландії  досить  часто  в  Середні  віки  називали узагальненим  іменем  - нормани  (буквально  - «північні  люди»).  Давні  письменники  називали  Скандинавський  півострів  і  прилеглі  острови  Скандією. Вона  майже  не  піддавалася  романізації,  оскільки  знаходилася  на  північній окраїні  Європи.

Нормани  населяли  сучасну  Данію  і  південні  регіони  Скандинавського півострова,  Норвегії  і  Швеції.  Землі  норманів  поділялися  на  дрібні  володін ня.  Майже  кожна  морська  затока  {фіорд)  складала  окреме  князівство.  До початку  Середньовіччя  більшу  частину  Скандинавії  і  Ютландії  населяли племена  північної  гілки  германців.

На  великих  територіях  північної  і  західної  частини  Скандинавського  півострова(Норвегія  і  більша  частина  Швеції)  і  на  півночі  Ютландії  було  дуже мало  родючих  ґрунтів.  Більшість  території  займали  ліси,  гори  і  болота.

Малосприятливими  для  розвитку  землеробства  були  кліматичні  і  рельєфні умови.  Тому  основними  заняттями  населення  були  скотарство,  рибальство, мореплавання  і  оленярство.

Земля  давала  мізерний  прожиток;  частенько  бували  неврожаї  і  наступав  голод.  Перевагу  надавали  новонародженим  хлопчикам,  а  дівчат  часто убивали  після  народження  або  ж  несли  до  лісу  на  поталу  звіру.  Так  само жорстоко  чинили  і  з  хлопчиками,  якщо  сім’я  була  бідною  і  численною  (або підозрівали  незаконне  народження  дитини).  Новонародженого  дозволялося вбивати  лише  в  тому  разі,  коли  він  ще  не  встиг  спробувати  жодної  їжі,  поки він  «не  відчув  смаку  життя».  Годували  немовлят,  крім  молока,  медом.  Той, хто  давав  дитині  ім’я,  супроводжував  цей  обряд  подарунком.  Цікаво,  що глухонімим  не  давали  жодного  імені.

Частина  жителів  через  нестачу  харчів  постійно  повинна  була  покидати поселення,  шукати  за  морем  здобичі  і  нових  поселень.  В  основному  йшли молодші  сини,  які  не  отримували  частки  з  батьківського  спадку,  і  люди,  які вимушені  покидати  батьківщину  через  вигнання  шляхом  жеребкування.

Захоплені  товари  нормани  продавали,  а  зі  своєї  країни  вивозили  рибу,  шкіру,  хутра  і  купували  товари,  яких  не  вистачало  на  півночі  (хліб,  тканини, зброю  тощо).

Виселення  почастішали  після  посилення  королівської  влади  (найраніше у  Данії),  і  королі  почали  притісняти  незалежних  ярлів,  тобто  дрібних  князів.  На  чолі  групи  виселених  ставали  вікінги,  «морські  вожді»,  переважно  із знатних  сімей,  інколи  навіть  сини  королів.

IX  - середина  XI  ст.  ввійшли  в  історію  Європи  під  назвою  «епоха  вікінгів».  Це  була  широка  експансія,  коли  розрізнені  військові  набіги  чи  організовані  завойовницькі  походи  конунгів  перепліталися  з  розвитком  міжнародної  торгівлі,  колонізацією  і  відкриттям  нових  земель.  Це  викликало  і  серйозні  зміни  в  матеріальній  і  духовній  культурі  скандинавських  народів.  

Розпочинається  внутрішня  колонізація,  виникають  нові  типи  швидкісних  і маневрових  кораблів.  Вікінги  освоїли  Північне  і  Балтійське  моря,  по  Сені добиралися  до  Парижа,  а  дніпровським  шляхом  до  Константинополя;  вони борознили  Середземне  море  і  Атлантику,  аж  до  Ісландії  і  островів  поблизу  узбережжя  Америки.  Широка  міжнародна  торгівля  привела  до  виникнення  важливих  її  центрів  у  Північній  Європі  - Хатайбю  в  Данії  (область сучасного  Шлезвіга),  Бірка  на  озері  Меларен  (Південна  Швеція),  Скіринго-саль  (Південна  Норвегія).