Енергетична безпека сучасної Європи

Енергетична безпека сучасної Європи

Співпраця України та Європейського Союзу у сфері енергетики помітно активізувалася протягом останніх років. Це зумовлено зростанням потреби ЄС в енергетичних ресурсах, пошуком нових джерел постачання нафти та газу на європейські ринки.

1. Спільні інтереси України та ЄС у сфері енергетичної безпеки

Диверсифікація джерел постачання енергоресурсів.

ЄС, як і Україна, продовжує залишатися надзвичайно залежним від поставок російської нафти та газу. Протягом 1995–2005 років імпорт газу до ЄС зріс з 161 млрд. куб. м до 298 млрд. куб. м. На 15% збільшився імпорт з Росії, а з Норвегії й Алжиру подвоївся. Нині Російська Федерація експортує до країн Євросоюзу майже 25% від загального споживання ним нафти, 42% – газу, 12% – вугілля та 35% – збагаченого урану.

Україна та Європейський Союз зацікавлені шукати альтернативні джерела постачань енергетичних ресурсів. У цьому контексті спільним інтересом може бути співпраця з країнами Середньої Азії, зокрема Туркменистаном, Казахстаном та Азербайджаном з метою використання потужностей української трубопровідної інфраструктури в рамках нових проектів.

 Диверсифікація шляхів постачання енергоресурсів.

Одним із пріоритетних напрямів роботи Європейського Союзу є пошук нових шляхів постачання нафти та газу. Зокрема, планується надходження енергетичних ресурсів з Північної Африки (Алжир, Лівія, Єгипет, Нігерія), Каспійського регіону (Туркменистан, Казахстан, Узбекистан, Азербайджан), скрапленого газу та нафти з Близького Сходу .

Важливим також є енергетичне співробітництво в Чорноморському регіоні, зокрема впровадження інтегральної програми дослідження шельфу Чорного моря в його північно-західній частині, де, за попередніми оцінками, розташовані значні поклади нафти й газового конденсату. У цій сфері Україна може співпрацювати з Румунією та Болгарією – новими членами ЄС.

 Реформування енергоринку та збереження контролю над ним.

Європейська комісія поширила нові ініціативи, що передбачають остаточну ліквідацію так званої вертикальної інтеграції, відокремлюючи виробничі потужності від транспортних мереж – газопроводів і високовольтних ліній електропередач.

Утілення  ініціатив, зокрема, дозволить зменшити вплив великих енергетичних компаній на внутрішніх енергетичних ринках членів ЄС.

Україні також належить пройти шлях лібералізації внутрішнього ринку енергетики, враховуючи всі існуючі зовнішні ризики та досвід європейських реформ. Зміни на ринку мають розпочатися з адаптації вітчизняного законодавства до acquis communautaire і стандартів Міжнародного енергетичного агентства (МЕА).

Одним із пріоритетних проектів має стати тарифна реформа (приведення цін у відповідність до рівня покриття витрат і залучення необхідних інвестицій). Відповідні зміни до законодавства й нормативної бази дозволять інтегрувати ринки природного газу з різними ціновими політиками (для населення, «Теплокомуненерго», промисловості) та встановити єдину внутрішню ціну, яка відповідає європейській практиці. Ці зміни сприятимуть утвердженню прозорого та конкурентного ціноутворення, що підштовхне споживачів до ощадливого й ефективного використання енергії.