Мiкроiсторiя: сибiр крiзь долю волинянки

Лідія Кулик,

педагогічний коледж, м. Луцьк

МІКРОІСТОРІЯ: СИБІР КРІЗЬ ДОЛЮ ВОЛИНЯНКИ

У статті з'ясовано особливості проведення примусового виселення радянського населення до Сибіру на основі інтерв’ювання з Г. П. Мекуш (с. Журавичі, Ківерцівський р-н).  

Ключові слова: депортація, західні області УРСР, Сибір, примусові роботи, радянський уряд.

21 жовтня 1947 року було проведено примусове виселення населення окремих теренів СРСР до Сибіру. Основною метою депортації була ліквідація патріотичного настрою та послаблення українського визвольного руху на Західній Україні; проект мав назву «Запад».

На даний час залишилося мало людей, від яких можна почути деталі тих подій, як кажуть, з перших уст. Маю переконання, що більш цінно дізнаватися думку пересічних громадян, ніж уряду, який, мовляв, завжди правий.

Мета розвідки – розглянути перебіг депортації населення до Сибіру в окремому населеному пункті, висвітлити перипетії, що стосувались окремо взятої людини. Для досягнення цілей передбачені такі завдання:

- коротко прослідкувати хід проведення виселення;

- виділити окрему частину періоду депортації;

- наголосити на цілях комуністичної партії та радянського уряду;

- увиразнити специфіку депортації матеріалом місцевого значення;

- оприлюднити свідчення очевидиці примусового виселення.

Дослідивши доповідну записку «Про результати роботи УМДБ Волинської області по виселенню сімей активних учасників ОУН» від 26 жовтня 1947 року, начальник обласного управління міністерства державної безпеки полковник І. Матвієнко відзначав: «Операція по виселенню розпочалася в усіх селах Волинської області в 6 годині 21 жовтня, цього разу відбулося організовано та завершилася того ж дня до початку сутінок. Понад 150 осіб зі складу сімей, які підлягали виселенню, не були вдома в момент операції і тому не були виселені. Вже після відправки ешелону частина з відсутніх у момент операції з’явилися в райвідділах  МДБ з проханням направити їх до висланих сімей» [3]. «Блискавичну» депортацію, яка стала справжньою трагедією для багатьох родин з Волинської області, провів так званий комуніст Іван Арсенович Матвієнко, українець за національністю.

Протягом радянських часів масштаби депортації 1947 р. з теренів Західної України замовчувались, применшувались і постійно уточнювалися. У «Довідці про кількість виселеного контингенту з території України на період 1944–1948 рр.» читаємо, що у жовтні 1947 р. органами держбезпеки СРСР вислано 26332 сім’ї учасників націоналістичного підпілля у кількості 77791 осіб, зокрема з Волинської області — 2711 сімей (9050 осіб) [3].

Депортованих до Сибіру працевлаштовували у вугільну промисловість східних районів СРСР, чимало репресованих працювали на промислових підприємствах та у сільському господарстві в Омській області. Статистика свідчить, що багато літніх та дітей не перенесли подорожі й померли… Масово здійснювалися спроби втечі, більшість було схоплено. В цілому, втрати значні.

Вдалося вижити і нині розповідати про ті страшні часи Ганні Пилипівні Мекуш із с. Журавичі Ківерцівського району [2]. В свої 15 вона відчула жорстокість влади СРСР. Ганні Пилипівні виповнилося цьогоріч повних 85 років. Вона має велику сім’ю і регулярно відвідує церкву, хоча і живе не близько. Не дивлячись на те, що проблеми зі здоров’ям дають про себе знати, Ганна Пилипівна має невеличке господарство і дуже тішиться, що її гіркий досвід оприлюднений і слугуватиме застереженням для прийдешніх поколінь. Зізнається, що до неї час від часу приходять школярі, які в дрібницях намагаються вивідати перебіг подій навколо депортації. Що впало у вічі, на запитання співрозмовниця відповідає так швидко, ніби це відбувалося не 70 років, а 7 днів тому.