Правове забезпечення безбар'єрного туризму: украiнський та свiтовий досвiд

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗБАР'ЄРНОГО ТУРИЗМУ: УКРАЇНСЬКИЙ ТА СВІТОВИЙ ДОСВІД

Анотація. Світ стає все більш толерантнішим до людей з обмеженими можливостями. Свідченням цього є приведення чинного законодавства до норм природного права, коли повсюдно будуть враховуватися інтереси маломобільних громадян або громадян з обмеженими можливостями. Для цього приймаються закони та нормативні акти, що забезпечуються права таких громадян. Розгляду аспектів правового забезпечення безбар’єрного туризму з аналізом вітчизняної і світового досвіду і присвячена це дослідження.

Ключові слова: безбар’єрний туризм, законодавство, маломобільні громадяни, люди з обмеженими можливостями.

Abstract. The world is becoming more tolerant of people with disabilities. Evidence of this is the bringing of current legislation to the norms of natural law, when the interests of low-mobility citizens or citizens with disabilities will be taken into account everywhere. To this end, laws and regulations are adopted to ensure the rights of such citizens. This study examines aspects of the legal provision of barrier-free tourism with the analysis of domestic and world experience.

Keywords: barrier-free tourism, legislation, low-mobility citizens, people with disabilities.

Безбар’єрний туризм – це не створення окремих послуг для людей з обмеженими можливостями, він має на меті повну інтеграцію, точніше, включення людей з особливими потребами, зокрема інвалідів та людей похилого віку, у туристичний сектор. Розглядаючи безбар’єрний туризм, можна сказати, що туристична політика Європейського Союзу об’єднує цілі доступності, які є частиною інших аспектів туристичної політики, пов’язаних з торгівлею, та політики щодо інвалідності, яка основана на основі стандарту ООН [1].

У 1996 році люди з обмеженими можливостями в Європі та їхні представницькі організації створили Європейський форум інвалідів (EDF) із секретаріатом у Брюсселі. Метою створення такої організації було гарантування того, що Європейський Союз не приймає жодних рішень без консультацій з людьми з обмеженими можливостями, оскільки всі ініціативи та європейська політика мають безпосередній вплив на життя людей з обмеженими можливостями. Протягом останніх років сфера діяльності EDF охоплювала більшість сфер компетенції ЄС, включаючи транспорт, зайнятість, інформаційне суспільство, соціальну політику, державні закупівлі, доступність. Гарантування права на подорожі для людей з обмеженими можливостями та користування доступними туристичними послугами та приміщеннями також є частиною робочої програми EDF. EDF – це консенсус між 25 державами-членами щодо визнання важливості «туризму для всіх» та сприяння прийняттю спільних стандартів, що гарантуватимуть людям з обмеженими можливостями право мандрувати, подорожувати у ділових цілях і насолоджуватися відпочинком.

Протягом останнього десятиліття в багатьох країнах-членах ЄС набули чинності закони про інвалідність або антидискримінаційні акти щодо інвалідності. Ці закони покращили доступність у сферах, тісно пов’язаних з туризмом. У багатьох державах-членах ЄС органи влади зобов'язані розробляти свої веб-сайти відповідно до міжнародних стандартів доступності (стандарт WAI), і, принаймні, у великих містах багатьох держав-членів ЄС використовуються низькопідлогові автобуси з мовним сповіщенням про наступну станцію. Що стосується будівель, зокрема готелів та ресторанів, то картина не така оптимістична. У більшості держав-членів ЄС будівельне законодавство зобов’язує готелі надавати певну кількість номерів, доступних для людей на інвалідних візках. Але мало що відомо щодо відповідного законодавства щодо інших інвалідів [3].