Розвиток стратегiй та заходiв у сферi боротьби з корупцiэю в Украiнi: iсторичний нарис

РОЗВИТОК СТРАТЕГІЙ ТА ЗАХОДІВ У СФЕРІ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

Боротьба з корупцією в Україні бере свій початок з грудня 1994 року, коли Комісія з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, створена Верховною Радою України другого скликання, представила проект Закону України про протидію корупції, який вже в жовтні 1995 року був ухвалений як закон і введено в дію 16.11.1995 р.

Законодавство передбачало, що вчинення корупційних дій особами, уповноваженими на виконання функцій держави, якщо вони не містять складу злочину, призводить до настання адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу.

У 1997 році Президентом України Леонідом Кучмою був виданий Указ «Про Національну програму боротьби з корупцією» [1] з метою створення інституційної основи для боротьби з корупцією. Проте урядовий контроль за реалізацією заходів цієї Програми за формальними критеріями і відсутністю політичної волі керівництва держави не дозволив досягти визначеної мети – «подолання корупції як суспільного зла».

Другий крок у створенні законодавчих основ для боротьби з корупцією було зроблено Президентом України Віктором Ющенком. У вересні 2006 року він вніс до Верховної Ради України антикорупційний пакет законопроектів. Цей пакет включав ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією та Додаткового протоколу до цієї Конвенції. В додаток до цього пакету включалися проекти законів України, спрямовані на запобігання та протидію корупції, визначення відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення та внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань відповідальності за корупційні дії.

Парламентський розгляд цих президентських пропозицій завершився приєднанням України з 01 січня 2010 р. до Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції і з 01 березня 2010 р. – до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією.

Після того, як спеціальні антикорупційні закони «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», які ухвалені Верховною Радою України 11 червня 2009 року, були не введені в дію 21.12.2010 р. і парламентом визнані такими, що втратили чинність.

Третій етап у формуванні законодавчих основ для боротьби з корупцією був зроблений Президентом України Віктором Януковичем у грудні 2010 року. Тоді був внесений на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про засади запобігання та протидії корупції в Україні. Як результат, після парламентського розгляду були прийняті закони України «Про засади запобігання та протидії корупції» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», які набрали чинності з 1 липня 2011 року.

Другий та третій етапи у формуванні антикорупційного законодавства відзначалися тим, що законодавчі ініціативи враховували світові антикорупційні стандарти, такі як положення Конвенції ООН проти корупції, кримінальних та цивільних конвенцій про боротьбу з корупцією, а також двадцять керівних принципів проти корупції. Ці закони також враховували рекомендації, надані Групою держав проти корупції (GRECO) і рекомендації, які були сформульовані в рамках впровадження Стамбульського плану протидії корупції для Східної Європи та Центральної Азії, який був розроблений Організацією економічного співробітництва та розвитку.

Найважливішою особливістю оновленого антикорупційного законодавства стала заміна від виключно репресивних методів роботи загальновизнаною антикорупційно-орієнтованою превентивною роботою із залученням відповідних інститутів громадянського суспільства і лише тоді застосування репресивного компоненту – корупція.  

Важливо відзначити, що оновлене антикорупційне законодавство України, головним чином враховуючи положення міжнародних документів, що стосуються криміналізації корупції, все ще передбачає наявність системи адміністративної відповідальності за корупційні порушення.