Предмет трудового права

Предмет трудового права

Трудове право займає одне із провідних місць серед галузей права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві. В відповідності зі статтею 43 Конституції України, кожний має право на працю, що містить у собі можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії й роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Праця являє собою свідому діяльність людей, спрямовану на створення матеріальних і духовних благ, надання послуг, діяльність, яка характеризує певні споживчі цінності. Для того, щоб визначити предмет трудового права, необхідно установити, що є об’єктом його регулювання й коло яких питань воно очолює.

Визначення предмета трудового права має особливе значення, адже, тільки визначивши коло суспільних відносин, які в сьогоденний час становлять предмет, можна встановити сферу застосування трудового законодавства.

Розвиток нових соціально-економічних умов в Україні не міг не відбитися на трудових відносинах, з’явилися нові суспільні зв’язки, а старі організаційно-правові форми наповнилися новим соціальним утримуванням.

У систему суспільних відносин, що становлять предмет Трудового права, входять індивідуальні відносини по застосуванню найманої праці й колективні трудові відносини. Основу предмета становлять індивідуальні відносини трудового наймання.

В умовах ринку трудові відносини стали більш різноманітні. З’явилися три щодо самостійних категорій працюючих:

• наймані робітники (залежна праця);

• працюючі власники (незалежна, самостійна праця);

• члени кооперативів, господарчих товариств, фермерських господарств;

• працівники, подібні найманим (залежна праця з виконанням особливих функцій) – державні, що служать, судді, прокурорсько-слідчі працівники, атестовані співробітники органів внутрішніх справ, служби безпеки й військовослужбовці.

У відповідності зі статтею 3 Кзпп України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої приналежності, а також осіб, що працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Індивідуальні трудові відносини як предмет трудового права характеризуються наступними рисами:

• відносини протікають в умовах внутрішнього трудового розпорядку з підпорядкуванням працівника регламентованим умовам спільної діяльності;

• працівник включений у трудовий колектив (у штат) конкретної організації;

• включення працівника в трудовий колектив оформляється спеціальним юридичним фактом (трудовим договором, трудовим контрактом, актом обрання на посаду і т.д.);

• зміст трудових відносин зводиться до виконання працівником певного роду роботи відповідно до його спеціальності, кваліфікації, посади (трудова функція);

• виконання певного заходу праці за заробітну плату по заздалегідь установлених нормах (тарифах).

Індивідуальні трудові відносини характеризуються безпосереднім зв’язком між працівником і роботодавцем. Головна їх мета – виконання працівником певної трудової функції. Елементами цих відносин виступають усі ланки суспільних зв’язків, без яких індивідуальні трудові відносини не можуть нормально функціонувати.

Особливе місце в цій системі займають відносини, що опосереднюють трудовий договір між працівником і роботодавцем. Ці відносини можна розглядати як у вузькому, так і в широкому змісті. У широкому змісті трудовий