Сучасні концепції праворозуміння: поняття, характеристика та особливостi

СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОРОЗУМІННЯ: ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ

       Розглянуто питання сучасних концепцій праворозуміння, оскільки процес праворозуміння є важливою та актуальною категорією, адже від розуміння права залежить його реалізація і застосування. Проаналізовано проблеми праворозуміння, висвітлено та охарактеризовано наукові підходи до сучасних наукових концепцій праворозуміння. Обґрунтовано сучасні наукові концепції, наукові категорії, визначено певні типи й рівні праворозуміння.

       Складні економічні, політичні, соціальні процеси в сучасному суспільстві демонструють необхідність пошуку нових підходів до багатьох нерозв’язаних проблем у право- та державотворенні.

        Проблема праворозуміння донині залишається ключовою для юриспруденції. Відомий теоретик права і соціолог Б. Кістяківський зазначив: “У жодній іншій науці немає стільки суперечливих теорій, як у науці про право. При першому знайомстві з нею виникає таке враження, ніби вона тільки й складається з теорій, що взаємно виключають одна одну” .

       Питання щодо визначення терміна “праворозуміння” донині є дискусійним, оскільки його тлумачення не є загальноприйнятим. Праворозуміння в широкому розумінні – інтелектуальна діяльність компетентних осіб, спрямована на пізнання сутності й змісту права, а також сукупність правових знань, отриманих унаслідок такої діяльності . Відомий український теоретик права П. Рабінович уважає недосконалим дослідження праворозуміння через пізнання права. Твердження, що праворозуміння – це пізнання (розуміння) права, є логічним, адже перш ніж досліджувати (пізнавати, усвідомлювати) право, дослідникові слід попередньо знати (вирішити, констатувати, задекларувати), а що ж являє собою, на його думку, те явище, яке він відображає й позначає терміно-поняттям права. А такі знання, очевидно, і є нічим іншим, як праворозумінням, принаймні його серцевиною .

        Проблеми праворозуміння у вітчизняному правознавстві донині є актуальними. Незважаючи на широке використання зазначеного терміна в науковій і навчальній літературі, його зміст здебільшого не розкрито. Поодинокі спроби здійснити це є, на мою думку, або ж однобічними, або не зовсім коректними, що не дає змоги з’ясувати його специфіку й виокремити певні типи та рівні праворозуміння.

       Варто погодитися з думкою С. Алексєєва, що ”… праворозуміння є певною, насамперед, науковою категорією, що відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, що містить пізнання права, його оцінку та ставлення до нього як до цілісного соціального явища” .

      Істотний вплив на множинність підходів до праворозуміння справив також бурхливий розвиток різноманітних наук – як природничих і суспільних, так і гуманітарних. Характерною рисою загальнонаукового розвитку в цих умовах є міжнаукові інтеграційні процеси. У зв’язку з цим, набувають поширення спроби використання здобутків одних галузей наукових знань для дослідження інших, зокрема й традиційних, унаслідок чого виникають нові наукові напрями на стиках різних наук, а нерідко й нові міждисциплінарні науки.

      Тому процес праворозуміння є важливою і актуальною категорією, оскільки від розуміння права залежить його реалізація та застосування. Важливе значення мають сучасні наукові концепції праворозуміння, яким і присвячене це дослідження.

      Отже, існує кілька підходів до сучасних наукових концепцій праворозуміння:

      аксіологічний (ідеологічний): вихідна форма буття права – громадська свідомість; право – не тексти закону, а система ідей або понять про загальнообов’язкові норми, права, обов’язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, які є в громадській свідомості й орієнтовані на моральні цінності. При такому підході право і закон розмежовуються, пріоритет надається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту;