Радянська номенклатура як політична еліта тоталітарного суспільства

Радянська номенклатура як політична еліта тоталітарного суспільства

Дослідження радянської історії має велике значення для сучасної України. Адже українська державність, що сформувалася на основі трансформації Української РСР, усе ще відчуває вплив своєї історичної попередниці. Тому вивчення функціонування радянської влади в Україні дозволяє не просто повніше висвітлити радянське минуле, але й більш критично оцінити сучасне політичне життя українського суспільства.

Одним з ключових інститутів, що забезпечували функціонування радянської влади в Україні, була номенклатура. Незважаючи на тривалий час свого існування (система номенклатури почала формуватися практично відразу після приходу більшовиків до влади), цей феномен відносно нещодавно став предметом спеціальних досліджень.

Класичне  визначення номенклатури дає посібник для партійних шкіл «Партійне будівництво» за 1981р. «Номенклатура, — зазначено у ньому, — це перелік найбільш важливих посад, кандидатури на які попередньо розглядаються, рекомендуються та затверджуються відповідним партійним комітетом (райкомом, міськкомом, обкомом партії і т.д.). Звільняються від роботи особи, що входять до номенклатури партійного комітету, також лише за його згодою. В номенклатуру включаються працівники, що обіймають ключові пости». Це визначення в подальшому було значно доповнене і розширене. Сучасні дослідники виділяють принаймні 5 сторін цього явища:

– номенклатура як система підбору, розстановки керівних кадрів і контролю за ними;

 – номенклатура як директивні документи, які відокремили ці керівні кадри («радянсько-партійну бюрократію») від основної маси населення;

 – номенклатура як соціальна група професійних управлінців (керівних кадрів), яка формувалася партійними комітетами;

– номенклатура як політичний інститут радянського суспільства;

– номенклатура як антонім демократії; суспільне явище, яке протиставляється демократичним ідеалам. З розширенням знань про номенклатуру сформувалося і 2 головні підходи до її розуміння. Перший розглядає її як явище однопартійної системи, коли керівна партія розставляє своїх прибічників на ключові пости в управлінському апараті. За другим підходом номенклатура є загальним явищем, притаманним усім без винятку політичним системам.

Існують приклади, які показують, що номенклатура не була єдиним чи визначальним механізмом формування верхівки Радянської України. В періоди, коли центральна влада послаблювала контроль над регіонами, «залізний» принцип затвердження кадрів номенклатури порушувався. І це не призводило до кардинальних відхилень у функціонуванні системи влади. Така ситуація мала місце під час Другої світової війни та в перші повоєнні роки (реакцією на неї стала постанова ЦК ВКП(б) «Про підготовку, підбір та розподіл керівних партійних та радянських кадрів в Українській партійній організації»). Як визнавалось у відповіді ЦК КП(б)У на зауваження центру, «Оргбюро ЦК КП(б)У не надавало серйозного значення своєчасному затвердженню номенклатурних працівників. Внаслідок цього в обкомах КП(б)У, міністерствах та відомствах встановилася неправильна практика призначення людей на керівну роботу без затвердження їх відповідними партійними органами. До цього часу не затверджено керівних працівників по Сталінській області — 16,5%, Львівській — 24% і Вінницькій — 9,0%. В органах прокуратури тривалий час не затверджені призначені прокурором УРСР 21,4% працівників номенклатури ЦК КП(б)У, в Міністерстві юстиції — 24%, в Міністерствах внутрішніх справ та Держбезпеки — 16%. Затвердження кадрів у партійних організаціях України почалося, головним чином, в 1945 році та відзначалося в багатьох обкомах партії кампанійським, формальним характером. Значна частина кадрів затверджена опитуванням без попереднього ознайомлення»18. Протягом 1945 р. номенклатура ЦК КП(б)У зросла з 13951 посади до 1445519 і далі зростала в наступні роки. Як свідчать архівні матеріали, у 1949 р. затвердження номенклатури лише Оргбюро ЦК розтягнулося на півроку (з червня по грудень). Причому за один день затверджувалися від 30 до 50 посадовців. Чи можна говорити про ретельність затвердження номенклатурних кадрів в таких умовах?