Політична економія і проблеми гуманізації суспільства

Вступ

Актуальність. Політична економія — наука, сферою інтересів якої є соціально-економічні відносини, економічні закони, що складаються на різних щаблях розвитку людського суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних та духовних благ. Вона вивчає всю систему економічних відносин, їх єдність і взаємодію з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними та соціальними інститутами суспільства.

Однією з найважливіших проблем сучасного суспільного розвитку є те, що матеріально-речові фактори виробництва, які розвиваються під впливом науково-технічного прогресу, формують підвищений попит на висококваліфіковану робочу силу, а працівники в свою чергу, вимагають створення нормальних, «людських», гуманних умов на виробництві, тобто таких умов праці, при яких трудова діяльність стала би безпосередньо сферою самовираження та самоствердження людини. Тобто, вимагають гуманізацію праці.

Гуманізація праці у ХХІ столітті приводить до підвищення якості трудового життя, через покращення нормування праці, удосконалення організації робочого місця та підвищення його цінності через зростання фактору морально-психологічного задоволення умовами праці.

Література. Дослідженням проблеми займались такі вчені: Кокин Ю.П., Безсокирна Г.П., Бакірова В.С., Богиня Д.П., Сологуб О.П., Сарно А.А., Буковинська М.П., Качан Є.П., Купрійчук В.М., Баштанник В., Грішнова О.А.

Метою даної роботи є розгляд взаємозв’язків між політичною економією та гуманізацією суспільства, огляд основних проблеми у даній сфері відносин та варіанти їх вирішення.

Політична економія як наука. Гуманізація

Політична економія як наука досліджує економічне життя суспільства, найбільш загальні і важливі його проблеми, обґрунтовує шляхи їх вирішення з метою задоволення зростаючих потреб людей і підвищення їх добробуту. Наука для науки нікому не потрібна. Будь-яка наука чогось варта, якщо приносить користь суспільству. Зокрема, політична економія покликана вивчати працю, процес виробництва, встановлювати їх закономірності, давати рекомендації на основі вимог об’єктивних законів суспільного розвитку і господарства щодо примноження життєвих благ. Трудова діяльність людей динамічна, складна і багатогранна, тому й сприймається неоднозначно. Звідси можливі різні трактування предмету політекономії.

Давньогрецький мислитель Аристотель вважав головним дослідження законів ведення домогосподарства, збільшення благ для людей, які називав багатством. Меркантилісти доповнили предмет мистецтвом державного управління господарством, а основне багатство бачили в грошах (золоті), головним джерелом чого є торгівля, зокрема зовнішня.

Фізіократи і класики повернулись до виробництва, спростувавши погляди меркантилістів, які заснували політичну економію як науку. Джерелом багатства є суспільно-корисна праця і усіх галузях економіки, а формою його – вартість. Отримання додаткової вартості збільшує багатство. Марксисти вважали, що політекономія є наукою про виробничі відносини і закони, які їх регулюють у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ.

Сучасна економічна думка Заходу визначає економічну теорію як науку про сукупність дій людей при створенні цінних для них речей, досягнення ефекту в умовах обмеженості і рідкісності ресурсів, аналізує економічну поведінку особистості, віддаючи перевагу організаційно-економічним відносинам. Досить велика увага, зокрема, приділяється вивченню ринку та його законів і державному регулюванню економіки. Якщо неокласики віддають перевагу ринку, кейнсіанці – соціально-економічним функціям держави, то інституціоналісти в центр дослідження ставлять людину та її цінності, вдосконалення суспільства в цілому. Напевне,

...