Суспільство в якому я хочу жити

Дацюк Влада, 21-П

Суспільство в якому я хочу жити

У якому суспільстві ми прагнемо жити? Над цим питанням напевно задумувався кожен поважаючий себе громадянин будь-якої країни. Нині більшість українців шукає кращого життя за межами нашої держави. Та хіба ж у далекому, чужому краї краще, ніж у теплому, затишному й рідному домі? Невже наша держава позбавлена чесних та добрих людей? Авжеж, ні. Проте кожна людина має повне право обирати саме той світ, який є зручнішим та комфортнішим для неї.

Власне я хочу жити в суспільстві, де кожен являє собою свідому та цілеспрямовану особистість. Там, де людина враховує не лише свої особисті інтереси, а й інтереси інших; де гроші посідають не найголовніше місце у душах людей. Я хочу, аби люди не мали крижаного серця та були небайдужими до чужого болю, намагаючись завжди надати допомогу тим, хто її й справді потребує; та й взагалі, щоб кожен ставився до інших так, як хотів би, щоб ставились до нього. Там, де поважають старші покоління. Схоже, що ми стали потроху забувати, завдяки кому ми живемо тут, на нашій землі. Щоб національні свята були не єдиним приводом, аби висловити їм подяку з боку молодших поколінь. Не потрібно чогось за межею можливого, вимагається лиш повага, створення хороших умов життя та забезпечення гідними соціальними виплатами, які дають можливість для достойного проживання у нашій країні та відпочинку за її межами. Я, як і всі люди на Землі, хочу жити там, де ніколи не буває воєн, де ніхто не хоче і не має права поставити себе вище іншого, де справедливість цінується понад усе, а також відсутні злість, жорстокість, лицемірство, презирство до інших людей і націй.

У світі, де люди будуть ходити по вулицях і посміхатися один одному. Нині рідко можна помітити людину, що йде вулицею і, посміхаючись, виглядає щасливою. Я хочу жити у суспільстві, де більше немає безпритульних людей і тварин, адже кожну людину потрібно забезпечити роботою і достойним заробітком − вона повинна бути впевненою у завтрашньому дні. Окрім дотримання людиною її основних життєвих цінностей, я хочу жити серед тих людей, які, переживаючи стрес і депресію на роботі, не переносили ці негативні емоції у сім'ю, хоча й сучасний світ вимагає досить швидкого, а тому й нервого темпу життя. Внаслідок цього, в першу чергу страждають діти − наступне покоління нашої держави, яку ми завжди прагнемо бачити розвиненою та процвітаючою.