Спiльна власнiсть та ii подiл

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Навчально-науковий інститут «Юридичний інститут»

        Кафедра цивільного та трудового права

Аналіз наукових публікацій на тему:

«СПІЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ТА ЇЇ ПОДІЛ»

Виконав:

студент 2 курсу, 1 групи 

юридичного інституту

денної форми навчання

Олійник Владислав Віталійович

Перевірила:

Богданець А. В.

Київ-2018

АНДРІЙ ГРИНЯК «ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ТА СІМЕЙНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ» (2015)

Інститут права власності – чи не один із фундаментальних інститутів цивільного права, який є основою для багатьох категорій цивільного права, зокрема договору, суб’єктів, цивільної відповідальності тощо.

Якщо говорити про фізичних осіб – як суб’єктів права власності, то вони можуть здійснювати право приватної власності як індивідуально, так і спільно з іншими особами шляхом об’єднання їх майна та відповідно утворенням спільної власності – організаційно-правової форми реалізації  суб’єктами права власності належних їм майнових прав – наголошує автор.

Також А. Гриняк, досліджуючи думку А. Дзери, погоджується, що у разі виникнення права спільної власності на майно суб’єктів різних форм власності утворюється новий симбіоз правової категорії – змішана.

Особливістю даного інституту є те, що спільна власність залежить від форми власності, а також належить двом і більше суб’єктам, форма власності яких не впливає на спільну – звідси виникає поділ права власності на види залежно від кількості суб’єктів(одноособову та спільну).

Регулювання цього інституту бере початок з радянських часів, де цивільне законодавство обмежувало множинність створення права спільної власності, зокрема автор наводить приклади: ст.26 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзу союзних республік 1961 та ст.112 ЦК УРСР 1963 – майно може належати на праві спільної власності двом або більше колгоспам чи іншим кооперативним та громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Окрім цього  ЦК УРСР 1963 визначав два різновиди спільної власності – часткова, тобто та, яка не могла існувати між державою і громадянином, а у разі виникнення – протягом одного року припиняла своє існування; а також сумісна, тобто така, яка виникала між громадянами(між подружжям і між членами колгоспного двору – сім’ї колгоспника).

Автор також згадує Закон України «Про власність», який вже втратив чинність та згідно з яким була трохи інша конструкція інституту спільної власності, зокрема, допускалося об’єднання майна, яке перебуває у власності громадян, юридичних осіб і держави та утворення змішаних форм власності (власність спільних підприємств з участю іноземних юридичних осіб і громадян).

Таким чином, з вищесказаного бачимо, що суб’єктами  права спільної власності можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в будь-якому їх сполученню. Звідси можемо визначити, що особливостями інституту спільної власності є множинність суб’єктів та єдність об’єктів.

Автор у своїй публікації звертає увагу на поняття майна ,яке може бути простим, тобто як окрема річ або ж складним, тобто як комплекс речей, прав та обов’язків – такі речі можуть бути  подільними та неподільними, але як об’єкт права власності вони становлять єдине ціле, а це означає, що право кожного із співвласників поширюється на весь об’єкт в цілому, а не його частину і річ належить обом, а не кожному окремо.