Анаеробна інфекція рани

АНАЕРОБНА ІНФЕКЦІЯ РАНИ

1 СЛАЙД

Ранова інфекція - це інфекційно-запальний процес у живих тканинах, що оточують рану з розвитком нових вогнищ некрозів і клінічними проявами місцевих (синдром локальної запальної відповіді) або місцевих і загальних (синдром системної запальної відповіді) проявів організму.
Синдром локально-запальної відповіді (СЛЗВ) - це реакція організму на обмежене ушкодження місцевою продукцією прозапальних медіаторів з типовими ознаками запалення (почервоніння, набряк, болючість, локальне підвищення температури, порушення функції).

Синдром системної запальної відповіді (ССЗВ) - це загальна реакція організму на тяжке ушкодження з виходом місцевих прозапальних медіаторів до загальної системи циркуляції (кровоносної, лімфатичної), які порушують діяльність усіх органів та систем організму.
Таким чином, ранова інфекція не самостійне захворювання, а ускладнення ранового процесу внаслідок порушення рівноваги між агресивними мікроорганізмами і локальною та загальною ланками антиінфекційної резистентності організму. Розрізняють такі види ранової інфекції: гнійна, гнилісна, анаеробна, правець.

2 СЛАЙД

АНАЕРОБНА ІНФЕКЦІЯ - різновид ранової інфекції, яка належить до найбільш тяжких ускладнень бойової хірургічної травми (0,5-2%) - поранень, обморожень, опіків тощо. Спричиняється анаеробними мікроорганізмами і характеризується швидким розповсюдженням некрозу  з утворенням газу, важкою загальною інтоксикацією з переважним ушкодженням м’язової і сполучної тканини. Анаеробна інфекція вважається генералізованою (анаеробний сепсис), оскільки токсини анаеробних мікробів мають надзвичайну здатність проникати через захисні бар'єри організму і характеризуються високою агресивністю щодо живих тканин. Як правило, анаеробний процес перебігає за участі кількох видів і родів бактерій, як анаеробних (бактероїди, фузобактерії тощо), так і аеробних. У цьому разі він називається синергічним.

3 СЛАЙД

Вирізняють такі форми анаеробної ранової інфекції:
- за мікробною етіологією: клостридіальна спороутворювальна; неклостридіальна,

В 1899 році Ліденталь та Хігман встановили, що головна роль у виникненні газової інфекції належить Cl. perfringens, яку відкрили за сім років до того. В подальшому було встановлено, що  основними збудниками анаерорбної газової інфекції є: Сl. perfringes ( 44-50%), Cl.oedomatiens (15-50%), Cl.septicum  (1030%), Cl.  Hystolyticus (2-6%). Всі ці мікроорганізми є спороутворюючими бацилами.

В цей момент завдяки робортам Faingold  відокремилась дещо інша по клініці патологія з особливим перебігом, яка викликається неспорогенними (неклостридіальними) анаеробами.

Тому, на сучасному етапі розвитку вчення про хірургічну інфекцію доцільно окремо виділяти анаеробну клостридіальну та анаеробну неклостридіальну інфекцію.

- за характером мікрофлори: моноінфекції (клостридіальний целюліт, клостриді альний міонекроз; анаеробний стрептококовий міозит,); поліінфекції; змішані анаеробно-аеробні інфекції (синергічний не- кротичний фасциїт; синергічний некротичний целюліт; прогресуюча синергічна бактеріальна гангрена);
- за ураженням ділянок тіла: м'які тканини; внутрішні органи; кістки, серозні порожнини; кров'яне русло;
- за розповсюдженістю: місцеві відмежовані; місцеві невідмежовані; системні або генералізовані;
- за джерелом інфекції: екзогенні; ендогенні;
- за походженням: позалікарняні; лікарняні;
- за причинами виникнення: травматичні; спонтанні; ятрогенні.

Незалежно від форми анаеробної інфекції в рані утворюються: зона гнійного розплавления, зона некрозу і флегмони, зона серозного набряку, представлена живими ткани нами, сильно просякнутими токсинами і ферментами анаеробів. Остання зона макроскопічно не визначається.