Рефлексивного самосвідомості

Проблема вивчення феномена рефлексивного оцінювання є складною, комплексною, що відноситься до різних галузей знань. Підставами дослідження проблеми рефлексивного самосвідомості є єдність міждисциплінарного, історико-логічного, структурно-функціонального, діяльнісного, суб'єктно-діяльнісного і суб'єктно-особистісного підходів, що дозволяє з різних сторін розкрити сутність досліджуваного феномена.

У науковій літературі нам не довелося зустріти хоч трохи ясного і чіткого визначення «рефлексивного оцінювання», частіше позначається тільки сфера його дослідження (самовиховання, саморозвиток людини). «Рефлексивне оцінювання» необхідно розглядати як складний логіко-психологічний конструкт, який об'єднує вихідні поняття «оцінювання» і «рефлексія», визначити взаємозв'язок зазначених складових.

Коротко розглянемо історико-філософський аспект рефлексивного оцінювання. Проблеми оцінювання і рефлексії людини, становлення його як активного суб'єкта власного розвитку і морального самовдосконалення займали уми філософів з давніх часів (Сократ, Геракліт, Демокріт, Епікур, Б. Августин, Я. Беме, М. Монтень). Представник ідеалізму Сократ (470 - 399 до н.е.) відкрив знання про незнання, що припускає дослідження себе самого та інших людей, розвинув ідеї про моральне самосвідомість, підкреслив роль самоставлення, виховання і самовиховання. Демокріт віддавав перевагу самопізнання, самоконтролю і самодисципліни.

Проблеми самовдосконалення знайшли відображення в ідеях Платона (428 - 348 до н.е.) про подвійність, розірваності людської натури і наявності в ній двох протиборчих «Я». Епікур (341 - 270 до н.е.), Зенон (334 - 261 до н.е.), Піррон (360 - 270 до н.е.) вивчали внутрішнє перебудову особистості, намагалися допомогти людині знайти опору в собі самому .

В історії філософської думки переважаючим виявилося напрямок, що зв'язує ідею самовдосконалення з релігійним світоглядом (Б.Августін, Я.Бьоме, Ф.Шлейермахер). У середньовічних уявленнях Б. Ав-Густина (354-430 н.е.) розуміння подвійності людської натури висвітлювалось як породження протилежностей устремлінь особистості.

В епоху Відродження антрополог Мішель де Монтень (1533-1592) відмітив важливість самостійності думок людини для самовдосконалення, говорив про рефлексивно самосвідомості, розширювальному кордону індивідуального існування [29, с.656].

Аналіз феномена рефлексивного оцінювання дозволив нам виявити, що історично осмислення оцінювання здійснювалося в основному саме в уявленнях «Я» і «іншого Я», а традиція розуміння самосвідомості зближеного з рефлексією починається з філософії представника Нового часу - Дж.Локк (1632 - 1704 ). У «рефлексивної» концепції оцінювання воно розглядається, як вираз роздвоєності людини, наявності в ньому двох співвідносяться «Я». Дж. Локк пояснює появу моральних сутностей і понять від відчуття і рефлексії [84, с. 155].

Англійська просвітитель XVIII ст. А.Е.К. Шефстбері (1671-1713) розвинув концепцію солілоквіі - напруженої душевної роботи, витоки активності вбачав у самій людині і вважав, що без рефлексії людина не може усвідомити того, що відбувається в його внутрішньому духовному світі. Згідно А.Е.К. Шефстбері, людина складний з двох половин, його душа містить в собі два «Я», необхідний «внутрішній діалог», в ході якого здійснюється людиною творчість себе як суб'єкта.

Засновник філософії герменевтики Фрідріх Ернст Даніель Шлейер- махер (1768-1834) вважав, що в основі рефлексивного самосвідомості лежить «безпосереднє самосвідомість, рівне почуттю», яке не можна відокремити від свідомості. Рефлексивне самосвідомість - схоплює тотожність Я в розходженні його моментів або фаз.

Отже, мислителі пов'язували ідею самовдосконалення людини, ста-новлення морального самосвідомості з можливістю рефлексії. Стверджувалося, що феноменологічно наявність «мене» і «іншого в мені» може фіксіро¬ваться різним чином - як подвійність, розірваність людської натури, боротьба мотивів, протилежність боргу і схильності, як несовпа¬деніе емоційного і раціонального.

У німецькій класичній філософії Георг Гегель (1770-1831), характеризуючи ступені розвитку самосвідомості, виділяє «види» одного, але роздвоєного самосвідомості і вважає, що потенційна роздвоєність особистості актуалізується толь-ко через звернення людини до дійсності. Долаючи рефлексивне по-нимание самосвідомості як замкнутого на собі «Я», Гегель спробував уявити роздвоєність і внутрішню розчленувати особистості як результат її практичної діяльності та зовнішньої обумовленості, «заданості іншого Я». У філософії Гегеля рефлексія збігається з діяльністю самосвідомості духу, представляє механізм його саморозвитку. Класик пише: «Духовна суб'єктивність - є абсолютно вільна сила самовизначення ... рефлексія сили в собі є са-мосознаніе [32, с.53].