Філософські ідеї конфуціанства (Конфуцій, Мен-цзи)

ПЛАН

1.        СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ ТА ЙОГО ФІЛОСОФІЯ        3

2.        КОНФУЦІАНСТВО        5

2.1        Загальна характеристика філософського напрямку        5

2.2        Конфуцій як засновник конфуціанства        5

2.3        Принципи та ідеї Конфуція        6

2.4        Конфуціанство за часів Мен-цзи        8

ВИСНОВОК        10

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ        11

1. СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ ТА ЙОГО ФІЛОСОФІЯ

Китай – одна з найстаріших цивілізованих держав світу. В далекому минулому, чотири тисячі років тому, слідом за появою рабовласницького способу виробництва починається історія китайської філософії [6].

Виникнення та оформлення філософії як наукового знання в Стародавньому Китаї пов’язується з епохою правління династії Чжоу, а саме з періодами Весни та Осені і Воюючих царств, що дістала назву епохи давньої китайської мудрості або суперництва всіх шкіл [3]. Давні джерела нараховували біля ста філософських шкіл Стародавнього Китаю, хоча конкретно назвали лише шість [6]:

•  Школа "служивих людей" (конфуціанство);
•  Школа моїстів (моїзм);
•  Школа даосистів, іншими словами даосизм;
•  Школа "законників", що отримала в Європі назву легізму;
•  Школа номіналістів, яка названа софістичною;
•  Школа прихильників учення про інь та янь, тобто школа натурфілософії [3].

Соціокультурне буття Стародавнього Китаю має певні особливості давньокитайської філософії. Це передусім те, що філософські роздуми мислителів стосуються суто життєвих проблем і спрямовані головним чином на пошук шляхів колективного спасіння, засобів стабілізації та мудрої організації суспільного життя. Якщо в Індії філософська думка була тісно пов’язана з релігійно-міфологічним світоглядом, то в Китаї вона часто зливалася з буденною моральною свідомістю. Китайська філософія була тісно вплетеною в суспільно-політичне життя, тому її філософські системи були фактично філософсько-етичними.  У більшості філософських шкіл переважає практична філософія з проблемами житейської мудрості, моралі, управління суспільством. В Китаї слабо була розвинута теоретична філософія в цілому, зокрема логіка і гносеологія. В. Л. Петрушенко вказує ще на одну особливість давньокитайської філософії – порівняно з давньоіндійською вона виглядає стрункішою, деталізованою та більше зануреною у глибину суперечливого, парадоксального мислення [6].

Духовним каноном життя Стародавнього Китаю і водночас літературним джерелом китайської філософії є так зване "П’ятикнижжя”. Це п’ять книг, які писались в різні часи різними авторами, в яких зафіксований масив філософських ідей, раціональних підходів до пояснення дійсності [6]. Назви цих п’яти книг: "Книга давнини", "Книга пісень", "Книга історії", "Книга ритуалів" та "Книга перемін".

VII – VI ст. до н. е. у Стародавньому Китаї – період формування і розвитку рабовласницького суспільства. Тоді ж проявляються дві основні тенденції у розвитку філософії: матеріалістична та ідеалістична, атеїстична і містична. У ході боротьби двох тенденцій дедалі ширше розповсюджувалися ідеї: про п’ять першоелементів, з яких утворений увесь світ (метал, дерево, вогонь, земля, вода); про протилежні джерела, початки: інь та янь, боротьба між якими і веде до розвитку усіх речей та явищ; про природний шлях – дао, по якому йде розвиток Всесвіту. Але формування розвинених філософських вчень припадає на VI – V ст. до н. е. [3]. Основне місце серед цих вчень займає конфуціанство.

1. КОНФУЦІАНСТВО

2.1        Загальна характеристика філософського напрямку

Конфуціанство – один із найбільш важливих напрямів розвитку китайської філософії, який охоплює періоди стародавнього і середньовічного китайського суспільства [5]. 

Конфуціанство – складне соціокультурне явище, що охоплює світогляд, філософію, релігію, духовну практику, освітню традицію, політичну ідеологію, етичне вчення та систему культових ритуалів [1].

Конфуціанство викладалося в VI – V ст. до н. е. Конфуцієм і його учнями. Вони приділяли особливу увагу любові до людства, поклонінню предкам і шанування батьків, гармонії думки і поведінки [4]. Також треба зазначити, що увага в конфуціанстві зосереджується не на особистості, а на суспільстві. Суспільство і держава визначаються основними цінностями, через які набуває цінності й індивідуальне існування людини. Поза суспільством і державою людина є ніщо. Принципова особливість конфуціанства: