Протестний потенціал антивоєнного руху в росії 2022 року

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

Курсова робота

на тему “Протестний потенціал антивоєнного руху в росії 2022 року”

для студентів базового напряму “Соціологія”

Виконала:
Студент СО-31
Гончар Павло

Львів – 2009

 Зміст

Теоретична частина
Вступ
1. Теорія революцій: огляд історичних і сучасних аналітичних моделей

   а) Теорія революцій в контексті соціального руху.
  б) Теорія соціальних рухів в контексті революційних перетворень. Мобілізація мас
  в) Теорія конфлікту: процес взаємодії держави і протестного руху.
2. Протестні рухи в росії 2008-2022 років
 а) Короткий погляд у минуле: історичний контекст протестних рухів кінця 80 – середини 10
 б) Огляд низового політичного процесу 2008-2019 років
 в) Протестні рухи в контексті війни з Україною
        Практична частина
3. Програма емпіричного дослідження
4. Інфограми

 
        

Вступ
        Суспільство неоднорідне. Безліч форм, безліч взаємопересічених площин, що розгортаються в багатовимірному просторі. Тим не менш, за низкою факторів соціологи розрізняють основні системи буття людини: культурну, економічну, політичну, соціальну, екологічну, тощо. Останнім часом виділяють ще й технологічну сферу і відзначають підвищення ролі її впливу на суспільні процеси. Внаслідок закономірностей розгортання соціальної дійсності на площину буття, зазначені системи розвиваються несинхронічно, призводячи до різного роду суспільних змін, напрямлених на відновлення балансу поміж ними. Однією з форм таких змін є революція. Революція - стрімка, радикальна зміна всієї окремої системи, що відбувається в короткий проміжок часу. Розрізняють соціальні і політичні та технічні і технологічні революції, інколи культурні. Але власне на політичні і соціальні революці та причини і способи іх втілення звертає увагу ця робота.
        Об’єкт дослідження: російське суспільство 2022р після початку війни з Україною.
        Предмет дослідження: протестний потенціал російського суспільства
        Мета дослідження: виявити найбільш значущі фактори соціальних перетворень, дослідити ефективність тих чи інших протестних форм.

        Задачі дослідження: опанувати сучасний теоретичний апарат для опису революцій, протестів, їх генези і наслідків; дослідити фактори успіху переходу протестів у революцію, фактори успіху втілення революції; інтегрувати наявні теоретичні розрізнені моделі в спільну систему; описати математичну модель аналізу успіху революційного руху за низкою революційних факторів; виявити закономірності поміж успіхом протестних рухів та низкою соціоекономічних факторів; визначити протестний потенціал антивоєнного руху у 2022р після початку війни з росією;
Ступінь наукової розробки теми. Протягом історії існування соціальної філософії та гуманітарних і соціальних наук, низка вчених обирала революції предметом свого дослідження, вдавалась до спроб зрозуміти генезу і значення революцій. Дж.Голдстоун виділяє чотири покоління розвитку революційних теорій. Дослідники, що розглядали суспільні рухи революції: Ч.Елвуд, П.Сорокін, Г.Лєбон, Е.Дюркгайм, С.Хантінгтон, Ч,Тіллі, Т.Гурр, Дж.Голдстоун, Т.Скокпол, П.Штомпка. У теоретичній частині цієї роботи досліджуються наявні теоретичні моделі протестних рухів і революцій, вплив різних факторів на революційні процеси. У практичній частині досліджується один з цих факторів для російського суспільства 2022р.
        Актуальність: у часи війни з сусідньою країною, питання вірогідності її розпаду або ж вірогідності її радикальної трансформації не може бути більш на слуху. Протягом 2000-2022 років у низці країн колишнього радянського союзу розгорнулись події, які згодом увійшли в історію під назвою кольорових і оксамитових революцій. Разом із спільним пострадянським спадком, низка країн унаслідувала і спільні соціоекономічні, політичні, культурні характеристики. Не дивлячись на 30 років окремого існування, певні закономірності поведінки названих систем для них залишаються спільними. Дослідження покликане виявити сі спільні елементи в контексті їх впливу на протестні рухи, успіх втілення революцій.
        Нотатки до методології дослідження. Перш за все, варто зазначити, що не дивлячись на окрему історію розвитку теорії суспільних рухів і революційної теорії, автор вважає необхідним аналізувати революцї і суспільні рухи не як окремі соціологічні об’єкти, а як дві частини одного складного суспільного процесу. Часткова інтеграція об’єктів дослідження теорії суспільних рухів і теорії революцій відбулася в рамках досліджень “конфліктної політики” [Goldstone 2011], автор не бачить причин ігнорувати ці теоретичні напрацювання, тим не менш робить ремарку, що поля дослідження згаданих теорій не є тотожними: так, лише частину соціальних рухів може бути розглянуто як рушійну силу революцій. Інтереси та цілі лиш частини соціальних рухів направлені саме на революційні зміни суспільства. Ба більше, важливими чинниками революційних змін можуть бути зовнішні фактори, що не є прямим наслідком впливу ані національних, ані інтернаціональних суспільних рухів. Для суцільного охоплення процесів, що відбуваються в контексті революцій, масових соціальних змін, варто було би знайти спільні аналітичні фрейми теорії соціальних рухів, теорії революцій та соціології держави.