Ораторство сьогодні: мистецтво слова чи потужний засіб впливу?

                                                                            Руснак Лілія Іванівна

Ораторство сьогодні: мистецтво слова чи потужний засіб впливу?

«Можливо, варто почати з розумної цитати? У цьому випадку ви застраховані від невдачі », - стверджує Шахіджанян Володимир Володимирович. Вірніше, це один з перших його порад. Не позбавлена сенсу, правда? Коли нам потрібно виступити перед публікою або зробити якусь заяву, важливо правильно почати. Це відразу розташовує до мовця слухачів, концентрує їх увагу та викликає симпатію.

Зрозуміло, кінцеве враження залежить тільки від змісту і подачі вашої подальшої мови. Однак правильний початок дасть вам відчути впевненість у собі, вкаже правильний напрямок і встановить з аудиторією контакт. А це вже половина справи, адже коли ви говорите вільно, у вас з'являється чудова можливість максимально ефективно донести свою думку.

Наша  підсвідомість, можливо й не зводиться до слів, але донести до людей свої думки, емоції, почуття та побажання ми можемо тільки у формі слова. Мова закарбовує наші знання про світ і дає змогу виразити ставлення до нього. Вона є основним засобом спілкування людей.
Слово виражає наше самовизначення серед собі подібних, часто-густо  формує відносини між людьми. Недаремно П. Мовчан говорив: “Мова — універсальна, але користуватися нею слід суворо індивідуально. Це своєрідний енергопровід: від одного до іншого, від одного до багатьох”. Стародавні люди вбачали у слові магічну силу, якій підкоряється все, що є у світі. Майстри слова, передусім “практичні” оратори, які досконало володіють секретами красномовства, завжди шанувалися, мали вплив у суспільстві, досягали своєї мети легше, ніж люди, котрі не мали такого дару.
Одна із головних функцій мови – комунікативна, тобто функція спілкування. Виступаючи публічно, людина виражає, утверджує себе, одночасно впливаючи на інших[1].

Лідерство — це продаж. А продаж — це ораторське мистецтво, — говорив Джеймс Х’юмс. Варто відмітити, що у майбутніх лідерів не було підгрунтя стати відомими.

— Наполеон, людина маленького росту, створив власні стратегії, щоб домінувати у будь якому колі осіб.

— Лінкольн навчився відволікати увагу від свого верескливого голосу і провінційного акценту.

— Черчіль знайшов способи компенсувати свою шепелявість і заїкання й зробити так, що його завдатки засіяли подібно до бриліантів.

 — Мартін Лютер Кінг-молодший, представник чорного населення в білій Америці, добився того, щоб його почули.

— Маргарет Тетчер, єдина жінка в чоловічому клубі, яким до неї був британський парламент, зуміла перемогти стереотипи ролі жінки в політиці. Майстри ораторського мистецтва шліфували свої прийоми й техніку, щоб привертати до себе увагу й надавати значення своїм промовам.[2]

Мистецтво ритора (оратора) полягає в його володінні усним словом як засобом впливу на слухачів. Воно ґрунтується на культурі мислення, глибокій і різносторонній освіченості, засвоєнні досвіду найкращих ораторів минулого і ораторів сучасних, бездоганному знанні мови і досконалому володінні мовленням, а також на оволодінні культурою спілкування. Оратор має бути наділений розумом, ерудицією, даром слова, певним рівнем майстерності, бути комунікабельним. Сьогодні, коли суспільство живе в умовах девальвації слова, особливо важливим є особиста порядність оратора, його безкомпромісність, щирість, спроможність обстоювати власні погляди, вміння зрозуміти проблеми людей, до яких він звертається.

Все, що приводить до успіху публічного виступу, обумовлено біологічними особливостями людини. Публіка реагує на оратора, піддаючись не голосу розуму, а інстинктам. Спеціалісти підтверджують: наш успіх у сидячих в залі на 60% залежить від того, як ми виглядаємо, на 30% — від того, як ми говоримо, і лише 10% — від того, що ми говоримо.[3]

Риторика, як і філософія та логіка, належить до класичних наук, які з найдавніших часів були основоположними загальноосвітніми дисциплінами. Мистецтво риторики було відомим в Стародавньому Єгипті, Індії та Китаї, проте справжньою батьківщиною красномовства вважають Стародавню Грецію.