Притча як особливий спосіб проповіді

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….………….3

РОЗДІЛ І. Притча як особливий спосіб проповіді. Методика тлумачення притч………………………………………………………………….…………..5

РОЗДІЛ ІІ. Притчі про Царство Боже як центральний аспект проповідницької діяльності Учителя……………………………..…………..11

РОЗДІЛ ІІІ. Місце пророчих притч  та причт про милосердя у месіанській діяльності спасителя………………………………………….….20

ВИСНОВКИ………………………………………..…….……………….28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…….….31

ВСТУП

«Притча була і завжди буде

мовою мудрих до простих людей, і мовою

простих до мудрих»

А. Франсія

Притча – це вигадана історія, придумана для того щоб доказати якусь правду, яку інакше ми не могли б зрозуміти. Це розповідь, що не розкриває таїнства Царства, однак досить чітко вказує на місце, де воно зустрічається в існуванні людини; примушує думати, занепокоює і ставить питання.

Вже з давніх-давен через Мойсея та інших пророків, сам Бог дуже часто говорить притчами до свого народу, щоб сформувати уявлення про Бога, про небо, надприродні речі. У Новому Завіті Ісус Христос досить часто робив порівняння Царства Божого у притчах, тому так багато Його притч представляють те Царство. (Мф. 13:1-50; 20:1-16; 24:25-30). Деколи притча подібна до алегорії порівняння (Єзк. 17; Ів. 10:1-164; Лк. 10:32-33), відрізняється від байки, в якій людською мовою говорять тварини чи дерева. Повчання притчами, хоч саме в собі дуже простеньке і доступне простим людям, водночас є виявом глибокого філософського мислення.

Притчі Христа давали досить часто гострі і важкі для сприйняття, деколи навіть повністю не прийнятні, для слухачів відповіді, як на прості життєві, так і на питання вічності, іноді, своїм повчанням ламаючи давно укладений хід думок і стереотипи, як тодішнього, так і сучасного людства. І як говорить Еклезіаст «…немає нічого нового під сонцем», як в часи Христа людей вражав гнів, злоба, любов до багатства так і сьогодні людське суспільство перебуває під впливом цих та інших гріховних пристрастей. Саме тому мудрість євангельського вчення Христа, яке Він відкриває нам у своїх притчах є актуальним і сьогодні.

Предметом дослідження у даній роботі виступають притчі Христові.

Об’єктом дослідження виступає Біблія як священна книга християн.

Метою курсової роботи є розкрити образність і глибокий морально-богословський зміст Євангельських притч.

Меті підпорядковані наступні завдання:

• розкрити значення слова притча і охарактеризувати

основні методи тлумачення притч;

• дати характеристику притчам про Царство Небесне як центральному аспекту Христової проповіді;
• зясувати місце притч про милосердя і пророчих притч у месіанській діяльності спасителя.

Історіографія даної теми розкрита у у роботах сучасних богословів таких як  єпископ Аверкій, диякон А.Кураєв [5], прот. Г. Дяченко [4], Д. Дудко, свящ. [8], Т. Барщевський [13] та А. Хосроев [18].

Джерельна база. Головним джерелом написання даної роботи виступає Біблія як священна книга християн, де і викладене вчення Господа нашого Ісуса Христа. Також при тлумаченні значення притч використовувалися твори таких Отців Церкви як св.Іоан Златоуст [7], [9], авва Дорофей [6] та прп. Антоній Великий [10].

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ І.

ПРИТЧА ЯК ОСОБЛИВИЙ СПОСІБ ПРОПОВІДІ.

МЕТОДИКА ТЛУМАЧЕННЯ ПРИТЧ

“Без притчі не говорив Він їм, на самоті

 ж пояснював усе своїм учням” (Мк. 4, 34)

Господь Ісус Христос нерідко проповідував Євангельське вчення у формі алегоричних оповідань, для яких брав приклади з природи або сучасного суспільного життя.

Такі розповіді отримали найменування притч. Хоча притчі були відомі ще в старозавітні часи (2 Пар. 12, 1-6), особливу досконалість і красу вони отримали в устах Боголюдини.