Особливості дезінформації як спосібу корпоративного шахрайства

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

Індивідуальна робота з дисципліни Конкурентна розвідка на тему «Особливості дезінформації як спосібу корпоративного шахрайства»

Київ-2019

Зміст

Сутність дезінформації та понятійний механізм        3

Особливості дезінформації в сучасному світі        6

Приклади дезінформації        13

Висновки        14

Література        15

Сутність дезінформації та понятійний механізм

У довідковій літературі дезінформацію визначають переважно як розповсюдження (у пресі, по радіо) свідомо неправдивої інформації (свідчень) із метою увести кого-небудь (окремих людей або суспільства в цілому) в оману; ще – неправда, брехня, обман, облуда.

Аналіз наукових публікацій та повідомлень засобів масової інформації дає змогу стверджувати, що у сучасному суспільстві розуміння дезінформації як поняття не є однозначним і цей термін уживається в різних тлумаченнях.^[1]

Зокрема, в широкому (побутовому) розумінні дезінформація розуміється як викривлена, спотворена, неправдива інформація (брехня, обман, облуда), можливо, спотворена умисно (наклеп, плітки).

У вузькому (фаховому, професійному) розумінні дезінформацію розглядають як спосіб (різновид) психологічного впливу на свідомість людини (суспільства), засобом якого є інформація, тобто інформаційнопсихологічний вплив, що здійснюється шляхом унесення змін до інформації, яка надходить до об’єкта впливу, для формування в нього хибного уявлення про певні події, факти, явища та, завдяки цьому, спонукання його до прийняття певних рішень (учинення певних дій або бездіяльності), вигідних суб’єкту впливу

Крім того, сам термін “дезінформація” вживається у розумінні як перекрученої, неправдивої, умисно модифікованої інформації, так і процесу інформаційнопсихологічного впливу, хоча, на нашу думку, тут доцільніше застосовувати термін “дезінформування”.

Науковці залежно від того, під яким кутом зору розглядається це явище, відносять дезінформацію (дезінформування) до основних методів спеціальних інформаційних операцій, інструментарію інформаційної боротьби^[2] чи інформаційної війни або ж до елементів оперативного чи стратегічного маскування.

Однак, кінцевою метою та запланованим результатом дезінформування (у професійному розумінні) є досягнення певних переваг унаслідок сприятливої поведінки (дії чи бездіяльності) об’єкта інформаційно-психологічного впливу. Зокрема, таким результатом може бути перегрупування військ противника у напрямі уявного удару, чи поразка політика на виборах через компрометацію шляхом дезінформації, або дестабілізація ситуації (наприклад фінансової або етноконфесійної) в країні через масштабну дезінформацію у ЗМІ тощо.^[3]

Водночас, дезінформація в її побутовому розумінні взагалі може не мати подібної мети й бути результатом банальної некомпетентності суб’єкта, неповної обізнаності в питанні, непомірної фантазії тощо. Або ж ця мета (як уявний результат) зводиться до підриву авторитету (іміджу, ділової репутації) фізичних чи юридичних осіб, що, втім, не приводить до отримання вигоди (певних переваг) суб’єктом такої дезінформації (хіба що моральних).^[4] Наприклад, неправдиве висвітлення у ЗМІ “скандальних” фактів із життя зірок естради (причому “зірка” в результаті цього може підвищити свій рейтинг, ЗМІ, натомість,  отримати судовий позов та відповідні фінансові стягнення) або поширення недостовірної інформації про рівень корупції високопосадовця тощо.