Застава як спосіб забезпечення кримінального провадження

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                     3

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАСТАВИ

В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ                                                                    8  

1.1. Застава як запобіжний захід в кримінальному судочинстві                    8

1.2.Поняття, предмет і розмір застави                                                                 11

1.3. Правовий статус суб’єктів застави в кримінальному процесі                   14

РОЗДІЛ ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСТАВИ                                                                                                        21

2.1. Підстави і умови застосування застави як запобіжного заходу                 21     

2.2. Порядок обрання застави та його процесуальне оформлення              23 

2.3. Скасування і зміна застави як  запобіжного заходу                              27   

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ

ЗАСТАВИ ЯК ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ В ДЕЯКИХ

 ЗАКОРДОННИХ КРАЇНАХ                                                                           29

ВИСНОВКИ                                                                                                  34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                   38

ВСТУП

Актуальність теми. Одним із найважливіших прав людини є право на свободу та особисту недоторканість, яке гарантоване Конституцією України та міжнародними документами, зокрема Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини  та основних свобод. Згідно з частинами 2 та 3 статті 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматись під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи припинити його, органи уповноважені на те законом, можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено мотивованого рішення про тримання під вартою.

      Одним із основоположних принципів міжнародного права, зафіксованих в Європейській Конвенції про права людини, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою 1985 р., Керівних принципах стосовно ролі осіб, які здійснюють судове переслідування 1990 р., є принцип обов'язкового звільнення підсудного, звинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, з-під варти на час розслідування та розгляду його справи судом, якщо не існує державних інтересів, які б вимагали утримання такої особи під вартою. Гарантією і підставою реалізації цього принципу в національному законодавстві України є запровадження Законом України “Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України” від 20 листопада 1996 року ст. 154-1 КПК України - “Застава”.

      Застава як засіб зобов'язального права при вирішенні судових справ існувала  в пам'ятниках права ще  VI-IV ст. до н. е. і носила характер майнової відповідальності правопорушника. У зв'язку з утвердженням у країнах Європи і Росії феодалізму, досить тривалий час, застава майна обвинуваченого і майнова порука осіб, що заслуговують довіру, застосовувалися найчастіше. У середині ХІХ століття із запровадженням законодавства європейських країн, поряд з майновою відповідальністю, була встановлена індивідуальна (особиста) відповідальність, що на практиці знівелювало заставу і майнову поруку. У інквізиційному процесі єдиним запобіжним заходом був арешт. Майнова порука і застава законодавчо відновлені в Російській імперії після прийняття “Статуту кримінального судочинства 1864 р.”, в якому застава передбачена як “захід судового примусу”, не пов'язаний з триманням звинуваченого під вартою.