Структурні компоненти креативності

1.2. Структурні компоненти креативності

У психологічних науках немає єдиної думки про компоненти структури креативності. Дослідники, аналізуючи дану проблему, виділяють різні аспекти і різні структурні компоненти креативності. Існують дослідження, наприклад Ф. Джаксона, С. Мессіка і ін. учених, в яких креативність визначається взаємодією здібностей, високою мотивацією, а також поєднанням інших чинників, наприклад ерудицією, стилем мислення і особливостями особистості, різноманітним поєднанням когнітивних і емоційних якостей. Однак більшість дослідників, розглядаючи структуру креативності, спираються на теорію креативності Гілфорда, в якій були виділені такі структурні компоненти як: швидкість, гнучкість, оригінальність і точність. Дані показники були позначені Гілфордом в 50-х роках ХХ століття, коли було оформлено новий напрямок, який вивчає «специфічну здатність, що не зводиться до інтелекту – креативність» [3].

Концепція Гілфорда придбала велику популярність і широке застосування в наукових колах, а виведені ним структурні елементи креативності лягли в основу різноманітних теорій інших дослідників. Так П. Торренс, продовжуючи роботу над структурою креативності, бачив основу креативності в здатності особистості до «породження оригінальних ідей і використання нестандартних способів інтелектуальної діяльності – в широкому сенсі; і дивергентні здатності – у вузькому сенсі». В цілому креативність по Торренсу – це процес виявлення прогалин в інформації, процес утворення ідей і різноманітних гіпотез, їх перевірка і модифікація. Таким чином, дослідник розширив структуру показників креативності та ввів ще один критерій – розробленість, що полягає в здатності особистості детально розробляти виниклі ідеї.

Надалі дослідники, грунтуючись на запропонованій Дж. Гілфордом і П. Торренсом структурі креативності, розширюють її, виділяючи в ній самостійні і окремі показники. Так Є.Є. Тунік відзначає, що в структуру креативності входять такі критерії (здатності) як чутливість до проблеми, здатність до синтезу, здатність до виділення подібності та відмінності, здатність до прогнозування, здатність до відтворення відсутніх деталей, дивергентне мислення.

І.А. Малахов виділяє наступні критерії креативності: мислення (дивергентне і конвергентне); якісні показники розумової діяльності (широта категоризації, швидкість, гнучкість, оригінальність); уява (відтворююча і творча); творче самопочуття (інтелектуальне й емоційне); інтелектуальна ініціатива (творча активність, чутливість до проблеми, легкість в пошуку проблеми).

Модель Ф. Вільямса містить такі креативні чинники, як: когнітивно-інтелектуальні творчі чинники мислення (швидкість, гнучкість, оригінальність, розробленість) і особистісно індивідуальні творчі чинники –афективно-чуттєві (здатність піти на ризик, складність, допитливість, уява) [30].

Т. Амабал передбачає модель креативності, що включає в себе вміння, які стосуються певної галузі знань, компетентність (освіта і здатності), креативні процеси (особистість, когнітивний стиль, робочі навички) і внутрішню мотивацію (інтерес, включеність).

А.М. Матюшкін в структурі креативності виділяє наступні компоненти: допитливість, інтуїтивність, легкість володіння мовою як засобом формування думок.

У структурі креативності Н.Ф. Вишнякової виділяється три підходи до показників креативності: креативність як особистісна категорія, пов'язана з саморозвитком і самоактуалізацією; креативність як творчий процес; і креативність як результат діяльності, пов'язаної з творенням нового.

Д.Б. Богоявленська розглядає показники креативності не по продукту, а по процесу, виділяючи інтелектуальну активність в якості основної одиниці аналізу творчості. Під інтелектуальною активністю автор розуміє «інтегративне