«Рідномовні обов*язки» І.Огієнка

Комунальний заклад віщої освіти «Барський гуманітарно-педагогічний коледж ім.Михайла Грушевського»

Реферат на тему : ««Рідномовні обов*язки» І.Огієнка.»

Підготувала :

Студентка 2-БД групи

Гаєвська Анастасія

Бар 2022

Зміст:

1. Життєпис Івана Івановича Огієнка.

2. Головна ідеєя концепції розвитку національної освіти і виховання

3.Найважливіші праці.

4. Педагогічна спадщина І.Огієнка.

5. Рідномовні обов’язки вчителя.

6.Висновки.

Література.

 1. Життєпис Івана Івановича Огієнка

Розвиток педагогічної думки в Україні 20 століття відбувався за непростими законами. Сьогодні, перейшовши у вік новий, ми повинні належним чином вивчити всі надбання та втрати віку минулого, виявити ті цінності, що визначали розвиток освіти в нашій державі, ті процеси і тих людей, які мали безпосередній вплив на становлення та функціонування української педагогічної науки. Іван Іванович Огієнко (1882-1972), видатний український державний та церковний діяч, мовознавець, видавець, педагог, належить до когорти тих людей, що найповніше віддзеркалюють епоху, в якій їм довелося жити і працювати. Він пройшов непростий життєвий шлях, повний злетів та важких випробувань, однак завжди залишався вірним собі та своїй справі.

Народився Іван Іванович 2 січня 1882р. в Брусилові на Київщині в селянській родині. Закінчивши початкову народну школу в рідному місті, в 1896р. вступив до Київської фельдшерської школи. Культурна атмосфера столиці пробудила в 15-річного юнака літературно-наукові здібності. Після закінчення фельдшерської школи стає помічником лікаря в київському військовому госпіталі. В 1903р. складає матуральний іспит в Острозькій академії і згодом вступає на медичний факультет університету Св.Володимира. Природний потяг юнака до філологічних наук спонукав його до наукових розвідок у галузі мовознавства. Тому на талановитого, працелюбного студента звернув увагу видатний дослідник історії східнослов’янських літератур академік В.Перетц, який прищепив студенту Огієнкові потяг до української стародавньої мови і літератури. В університеті він наполегливо працює над східнослов’янськими мовами та історією східнослов’янських літератур під керівництвом академіка.

 Після закінчення університету в 1909р. його як здібного студента залишають у вищій школі, надають міністерську стипендію – для підготовки до професорської діяльності. З 1905р. він – член товариства “Просвіта”, член “Українського клубу”. В 1909р. працює педагогом середніх київських шкіл, стає членом Українського Наукового Товариства ім. Т.Шевченка, де виконує обов’язки коректора і неофіційного редактора. В 1915р. його обирають приват-доцентом історично-філологічного відділу університету, а вже 1917р. доцент І.Огієнко був обраний професором Київського університету на кафедрі історії української мови і літератури.

Після революції 1917 р. Іван Огієнко займається бурхливою політичною та громадською діяльністю в Україні і продовжує педагогічну роботу. Як енергійна людина, виступає своєрідним детонатором суспільного, національного відродження. Учений обіймає посади міністра освіти, міністра віросповідань, був одним із засновників Українського народного університету в Києві. Як міністр освіти Іван Іванович не тільки працює над правописом, а й здійснює розумну мовну політику, впроваджує літературну мову насамперед у шкільництво і церкву – ці два потужних засоби впливу на народ.

2 Головна ідеєя концепції розвитку національної освіти і виховання

Головною ідеєю концепції розвитку національної освіти і виховання, що була розроблена Іваном Огієнком – міністром освіти, було виховання дітей в національному дусі, подолання комплексу меншовартості, формування національно свідомих громадян.

 Основні завдання освітнього процесу в навчальних закладах України Іван Огієнко вбачав:

• в українізації навчального процесу всіх типів навчальних закладів (в січні 1919 року ним було видано спеціальний наказ про перехід на українську мову викладання в школах усіх типів, крім національно розмежованих); у всебічній підтримці виховання національно свідомих кадрів;
• у забезпеченні єдності, доступності і наступності навчання (в лютому 1919 року І.Огієнко зініціював постанову про запровадження обов’язкового і безплатного навчання всіх дітей шкільного віку, разом з іншими працівниками міністерства розробив законопроект про управління освітою(головна, губернські, повітові, міські, шкільні ради й управи);
• у вихованні патріотів, гідних громадян (шляхом підняття інтересу до національних святощів, традицій, культури;
• усвідомлення їх окремішності й самобутності.

 Задля цього 1 лютого 1919 року міністром освіти І.Огієнком було видано наказ про обов’язкове викладання для студентів лекцій з українства, історії України, української мови і літератури). Не лишилися поза увагою міністра і мова державних установ, торгівлі, медицини, війська. Одночасно веде викладацьку роботу на педагогічних курсах при кураторії Київської шкільної округи, на Вищих Жіночих курсах, на курсах для урядовців міністерства закордонних справ, в Українській науково-педагогічний Академії. У 1918р. І.Огієнко за дорученням уряду засновує університет в Кам’янці-Подільському, де його призначено ректором. В еміграції вчений продовжує плідну наукову діяльність. Діапазон інтересів ученого надзвичайно широкий, однак з упевненістю можна стверджувати, що провідну й найпильнішу увагу він приділяв проблемам вивчення лінгвістичних аспектів рідної мови та пошуку раціональних методів її навчання. В мові І.Огієнко вбачав “нашу національну ознаку, ...нашу культуру, ступінь нашої свідомості” [5; С.126]. На створення І. Огієнком мовознавчих праць впливало декілька факторів. З-поміж них: