Порівняння феміністичних поглядів Ольги Кобилянської та Оксани Забужко

Порівняння феміністичних поглядів Ольги Кобилянської та Оксани Забужко

Шолудько А.

         Фемінізм – це політичні та суспільні рухи, ціль яких боротьба за рівні з чоловіками права. Те, що зараз сприймається як данність – можливість навчатися в університеті, право на спадок, виборче право, працевлаштування на ринку праці, репродуктивне планування тощо – виборювалося протягом довгих років у різних країнах світу. Жіноча тема в українській літературі бере свій початок ще від Шевченка, продовжується у творчості Марка Вовчка, Панаса Мирного, Лесі Українки та інших письменників. Але з проблемою жіночої емансипації ми вперше знайомимося у творах саме Кобилянської.

        Ольга Юліанівна Кобилянська -  українська письменниця, учасниця феміністичного руху на Буковині. Жінка увійшла в історію української літератури як проникливий художник слова, глибокий знавець дум і прагнень трудового селянства, тонкий майстер пейзажу. Але iснує особливiсть, яка притаманна лише О. Кобилянськiй. Вона є постаттю, що найяскравіше втілює iдею українського літературного фемiнiзму межi століть.

       "Межи моїми ровесницями і знакомими, котрих в мене було небагато, не було жодної, котрій я б була могла відкрити свою душу з її тайнами. Їх ідеал був мужчина і заміжжя, тут уже все кінчалося. Мені хотілося більше. Мені хотілось широкого образовання, і науки, і ширшої арени діяльності" [3, c. 225].

       Ольга була фемiнiсткою за переконанням, фемiнiстками виступають її героїнi. Перші класичні повісті О. Кобилянської “Людина” й “Царівна” започаткували новий етап української прози. “Нова жінка” О. Кобилянської - людина сильна характером, позбавлена романтичної імперсональності, спроможна на одинокий виклик суспільству. Саме цих рис бракувало жіночим образам у чоловічій народницькій літературі.

       Власне життєве кредо "бути сама собі ціллю" Кобилянська найповніше втілює в головній героїні повісті "Царівна" — Наталці Верковичівні. Це гасло авторки надихало і досі надихає інших. У повісті Ольга змальовує головний феміністичний принцип – зосередження на жінці як на дієвій силі в історії власного життя, саме вона самостійно вирішує чого хоче від свого життя в подальшому.

       Варто зазначити, що письменниця хоч і боролася за рівні права між чоловіками і жінками, проте не наділяла своїх героїнь суто чоловічими рисами характеру. Головна героїня повісті – Наталка Веркович. Дівчина постає у творі рішучою і терплячою, проте в той же час з ніжним серцем і дуже мрійливою : "В моїй душi повно мрiй, багато образiв, барв..." [2, с. 8].  На відміну від своїх кузен, Наталка хоче отримати вищу освіту, як її брати, але це неможливо, бо вона жінка. Молодицю пригнічує нужденне і залежне положення жінок у суспільстві і те, що єдина їхня реалізація у житті – це заміжжя.

Відгуки критиків на такий сміливий жіночий маніфест Кобилянської були неоднозначними. Одні вважали це новим етапом у жіночій літературі, інші ж, як ось Михайло Грушевський, не сприймали серйозно ні саму проблемі емансипації, ні повість: “Оповідання у формі дівочого дневника на звиш 400 сторінок - брр! думав я собі, поглядаючи на сю книжку...” [4, с. 277]

Проте викликати резонанс у той час твору все-таки вдалося. Він знайшов відгук у серцях багатьох, для кого ця тема була близькою. Можливо, через те, що і сама Ольга Юліанівна як ніхто інший була зацікавлена цим питанням. Пізніше ще велика низка творів із всього творчого доробку авторки буде присвячена саме жіноцтву у різному йому прояві. А сама Кобилянська згадувала: «…Мої особисті переживання відігравали немалу роль в моїх писаннях. «Царівна» писалась кровію  мого серця…» [5, с. 49].                           Для багатьох Ольга відкрила жіночу реальність, яка не вписувалася в офіційне патріархальне уявлення.