Цей світ позбавлений сенсу, і той, хто усвідомив це, знаходить свободу

Есе розповідь про Камю від 1 особи

«Цей світ позбавлений сенсу, і той, хто усвідомив це, знаходить свободу».

Альбер Камю

Я, Альбер Камю французький романіст, філософ, публіцист. Колись такому бідному хлопчику із провінції і не думалося, що коли-небудь стану лауреатом Нобелівської премії.  Я, завжди прагнув чогось нового, незвіданого, усі мої думки виливалися у творах, які не залишилися байдужими навіть через пів століття . Але про це все хочу Вам, дорогі мої прихильники , чи просто читачі розповісти через свою автобіографічну розповідь. Отож, слухайте, буде дуже цікаво, принаймні я так думаю.

Одного чудового осіннього ранку чи то дня народився довгоочікуваний син, це сталося 7 листопада 1913 року. Це був я- Альбер. Моя сім`я займалася фермерством. Але моє щасливе дитинство закінчилося через кляту Першу світову війну, на якій мого батька було тяжко поранено. Згодом через сепсис він помер. Мені тоді ледь виповнився рік. Мати тяжко пережила смерть мого люблячого батька. Вона приймає рішення про переїзд в Алджир до бабусі. Щоб нас прогодувати тяжко працювала на двох роботах служницею у багатіїв. Згодом,  я пішов навчатися до початкової школи. Як виявилося навчання було цікавим і вабило мене до різноманітних тем, пізнання всесвіту через призму філософських митців. Значний вплив на мене ще малого хлопця справив шкільний учитель Луї Жермен. Котрий, побачивши мої здібності допомагав мені. За підтримки Жермена я у 1923 році вступаю до ліцею. Де не тільки жадібно навчаюся, але й встигаю захоплюватися спортом, особливо футболом. 1932–1936 рр. мої роки життя припадають на навчання в Оранському університеті. Із захопленням вивчав праці С. К'єркегора, А. Шопенгауера, О. Шпенглера, тощо. Я був багатогранним, не тільки вмів писати, але й захоплювався театром. Так у 1936 році заснував Театр праці, через рік став Театром команди. Там я особисто ставив п’єси за Достоєвським і навіть сам зіграв одного з братів Карамазових.  Розуміючи, що не можу розраховувати завжди на допомогу інших я пішов працювати. Однак, не зміг поєднати роботу з навчанням, бо це призвело до виснаження мого організму. Так я  захворів на туберкульоз, що назавжди позбавило мене  можливості займатися спортом. Незважаючи на хворобу, доводилося змінити чимало професій, щоб оплатити навчання на філософському факультеті Алжирського університету.  Все ж таки у 1936 році, я здобуваю диплом магістра філософії, проте моїй  кар'єрі молодого вченого заважає туберкульоз. Я змушений покинути університет. Дбаючи про здоров'я,  мушу змінити місце проживання. Переїжджаю до французьких Альп і вперше опиняюся в Європі. 

Я, не був би Албером Камю, якби не прагнув не тільки внутрішніх змін, але й зовнішніх. Так під прицілом тодішніх подій, що розвивалися у Франції приєднуюся  Руху Опору. Починаю друкуватися в підпільних виданнях, де засуджую нацизм. Скоро світ побачив мій величний твір « Міф про Сізіфа». Я швидко знаходжу прихильників серед свідомих людей. Основне  місце у творі посідає головна думка про те, що людина відповідальна сама за себе. «Вона сама виборює своє місце під сонцем». Ось так, помаленьку, але гучно я мобілізував французьку інтелігенцію на боротьбу з нацизмом.

І звичайно, хочу похвалитися своїми найбільшими здобутками своєї творчості роман «Чума», що побачив світ у 1947 році. У ньому поєднані одночасно-«абсурд і бунт, байдужість і пристрасть, холодність і захопленість, відстороненість і чуттєвість, відчуття вічного і миттєвого...». «Бунтівна людина» , тут я хочу донести до оточуючого суспільства, що «індивідуальна вартість особистості набуває загальнолюдського значення та сенсу». Війна, окупація, насильство — все це спростовувало твердження про раціонально влаштований Всесвіт. Також п`єси « Стан облоги», « Праведні».  Збірка  « Вигнання й царство», есе « Своєчасні роздуми», тощо. У 1957 році отримав Нобелівську премію за свою літературну творчість.

Я б зміг написати ще і ще багато цікавого й привабливого для роздумів над життям-буттям, але моє життя раптом обірвалося…Спонтанно й нерозумно…я сів в машину, одна мить і мене нема…

Згодом скажуть, автокатастрофа. Мене тішить, що хоч і коротка моя за змістом творча спадщина витримала перевірку часом, бо вона несла в собі високі духовні й художні цінності.