Тільки той досягає мети, хто іде. Тільки той, хто горить, не згорає

«Тільки той досягає мети, хто іде. Тільки той, хто горить, не згорає»

Кожній людині властиво мріяти, фантазувати про те, чого так сильно хочеться, кожна людина ставить перед собою певні цілі, але, на жаль, їй не завжди вдається втілити їх у реальність. Так що ж потрібно робити, щоб все-таки досягти свого і хто здатен це зробити? Я твердо переконана, що дійти до своєї мети може лише той, хто намагається зробити для цього все можливе і неможливе, той, хто має вогонь в очах і всім серцем прагне досягти бажаного.

Довести своє твердження можу такими аргументами. По-перше, як говорить народна мудрість, під лежачий камінь вода не тече. Тому годі чекати, що все станеться само собою, потрібно взяти все у свої руки, забути про страх, переживання, лінь і нарешті почати діяти. Якщо ми не зробимо перший крок, то за нас його не зробить ніхто. Так, шлях до мети надзвичайно довгий і на ньому нерідко можуть траплятися перешкоди, цього не уникнути. Інколи після зустрічі з труднощами хтось опускає руки і більше не повертається до того, до чого йшов так довго. Потрібно зрозуміти, що з будь-якої ситуації є вихід, і кожна перешкода – це, насправді, можливість спробувати щось нове і перевірити себе.

По-друге, якщо ти по вуха закоханий у свою справу, якщо при одній лише згадці про неї у тебе з’являється блиск в очах, який не дає погаснути цій любові, а лише зміцнює її, то дійти до цілі набагато легше. Інша справа, коли цього вогню в тобі нема, ти намагаєшся зробити що-небудь, аби досягти хоч якогось результату, витрачаєш свої сили і терпіння, але навіть не розумієш, для чого ти все це робиш, і десь далеко в душі ненавидиш себе за це. У такому випадку кожен твій день – це довге алгебраїчне завдання, у результаті якого після всіх зусиль, виконавши всі дії, ти дістаєш нуль. Тому змість того, щоб марно витрачати свій час та енергію, треба шукати те, що зможе запалити той вогник і надати сенс усім зусиллям.

Яскравим прикладом  з літератури, що підтверджує мій перший аргумент, є Степан Радченко, головний герой урбаністичного роману Валер’яна Підмогильного «Місто». З перших сторінок твору можна зрозуміти, що Степан – неординарний образ, складний, суперечливий і далеко не однозначний. Протягом роману можна побачити, як змінюється головний герой, його погляди і думки, та одне залишається незмінним – його працьовитість і наполегливість. Степан ніколи не стояв на місці, завжди розвивався, ставив перед собою цілі і намагався досягти їх. Саме це і дало змогу дещо закомплексованому сільському хлопчині з досить наївними, але шляхетними мріями перетворитися на справжнього міщанина, інтелектуала і досить успішного письменника.