Хто ви гайдамаки?

Хто ви гайдамаки?

                                                                                                                                                                   « Погуляли гайдамаки,

                                                           Добре погуляли:

                                                           Трохи не раз шляхецькою

                                                           Кров’ю наповали… »

Історики й до тепер не можуть дійти згоди у своїх оцінках  гайдамацького руху.

Та хто ж  насправді були гайдамаки – захисники, борці за  волю  народу  чи  розбійники  з  великого шляху?

Сам термін «гайдамака» в перекладі « гайда» - гнати, переслідувати і через те це слово набуло значення « розбійник».

Саме гайдамацький рух набрав найбільшого розмаху на Правобережній Україні, проте він не був ізольований, а знаходив відгук на Лівобережній та Слобідської України. Традиційно вважається, що гайдамаччина – це національно – визвольний рух антифеодальної спрямованності, що мав на меті  звільнення селянства та возєднання України з Росією. Кульмінацією якого стала Коліївщина

( 1768 )- повстання селянства на  Правобережній Україні  проти польської шляхти, уніатів та євреїв.

        Цей  погляд був в дореволюційній Росії в Радянській історичній науці, так крокує і тепер з підручника в підручник вже незалежній Україні.

Звернемся до причин цього руху. Правобережна Україна знаходилась у складі Речи Посполитої, де польська шляхта  відновила своє панування з 1714р, а це ще більше посилило соціальний та релігійний гніт  проти українського населення, зловживання досягло свого апогею, тому людей загнали в глухий кут, единим  виходом з якого було насильство. Саме насильство ж, як відомо,

Не може не породжувати насильство.

Гайдамацькі загони  були різними за чисельністю так і тривалістю  існування, але це соціальний склад гайдамаків. Загони  складалися  з люмпенізованих селян, наймитів, міщан – одинак та ремісників. Саме тому в «гайдамакуванні» виразно окреслився грабіжницький і розбійницький аспекти. Тому можливо розглядати гайдамаччину  скоріше   як бунт,  погром з елементами  організації,  що  зародилося  на грунті  об'єктивних  соціальних, етнічних і релігійних  переконань, але ватажками були  колишні запорожці, бо вони були  досвідчені і це давало деяку  організованість  та  цілеспрямованість руху -   так  характеризував історик  В. Антонович.  

Тому героїчна боротьба запорожских козаків  підтримувала в народних масах  дух  протесту  проти  гноблення,  надихала їх на опір.

Спочатку загони цих  соціальних розбійників  були  невеликі  й вели боротьбу розрізнено,  грабуючи  панські  маєтки та знищуючи  шляхту  та орендарів.

Гайдамацькі  загони  діяли  з  весни  до  пізньої  осени,  вони  застосовували  партизанську  тактику,  що  було  однією  з  умов  їхніх  успішних дій.

Народ брав участь у цій різні, грабував майно  своїх жертв і збільшував контингент повстанців  цілими купами, але  боротьба  велася без усякого  плану,  розбишацьки  купи  гайдамаків  дбали  тільки  про  те,  щоб  збагатітися  здобиччю  під час  грабунків  і  самім  утекти,  покинувши  збунтованих  селян  на  їх  власну  долю.

Разом з тим,  згідно з твердженнм українських істориків  В.  Смолія  та В. Степанкова,  слід відрізняти гайдамацький рух початку  XVIII ст.  від великих повстань 30 – 60 років XVIII ст..

Починаючи з повстання І. Верлана  1734 р  де були видні форми  як  організації  так і  цілеспрямованості  гайдамацтва.  Наприклад, Верлан  розпочав гуртувати  навколо  своєї  сотні  всіх  незадоволених  польським  режимом селян. Усіх  повстанців  включав  до  козацького  реєстру,  призначав сотників,  ротмістрів та  поручиків,  були  в  окремих  районах  створені  козацькі  органи  самоврядування. « Вони  гублять  всі вас  своїми  податками  і  зборами, і  захопили  у  вас  все те,  що  було у  вас і  що  повинно  було  належати  вам  по праву…  Об'єднайтеся  усі  під  нашими  прапорами  і  ідіть  з  нами  бити  панів…» - звертався до  селян  один з  ватажків козацький  сотник М.  Москаль.