Специфіка фольклорних елементів, спадкоємність традицій у п’єсі М. Кропивницького «Доки сонце зійде, роса очі виїсть»

Міністерство освіти і науки України 

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара 

Факультет української й іноземної філології та мистецтвознавства 

Кафедра української літератури 

ПОЕТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ 

на тему: 

«Специфіка фольклорних елементів, спадкоємність традицій у п’єсі М. Кропивницького «Доки сонце зійде, роса очі виїсть»» 

Виконав: 

студентка групи УУ-19-1 

Сергєєва Катерина

Перевірив: 

канд. філол. наук, доц. Тараненко А. В. 

Дніпро-2021 

З ім’ям Марка Лукича Кропивницького знайомий кожен, хто хоч якось цікавиться українською літературою та культурою, оскільки ця постать є важливою у творені української національної самосвідомості. Безперечно, перш за все Кропивницького пов’язують із театральною діяльністю, але він був не тільки блискучим режисером, але й славетним письменником. Зокрема, драматург написав понад 40 п’єс, що були різні за жанром, тематикою та композицією. І більшість цих творів ввійшла в скарбницю української драматургії, п’єси лунали на сценах багатьох театрів не тільки на території сучасної України, але й були перекладені російською мовою та поважалися в високих колах.

1882 рік був видатним у творчості Кропивницького, оскільки він встиг написати аж 6 драматичних творів, в той час, як в інші свої роки творчості Марко писав лише 1 – 2 п’єси. Того ж 1882 року була написана відома п’єса «Доки сонце зійде, роса очі виїсть».

Ця драма розкриває безліч тем та проблем, що були, є і, мабуть, будуть актуальними повсякчас різною мірою. Там ми можемо побачити і моральний бруд, і аморальність, і розбещеність, душевну нерівновагу та меншовартість, а також чисту людську душу, що швидко може розвінчувати фальшивість, ганьбу та нечистоту.

Пишучи свою п’єсу, Марко Лукич Кропивницький часто звертається до фольклору. Це ми можемо побачити в українських народних піснях, що лунали із вуст городянського швеця Гордія Поваренка, як не дивно, в самій назві твору. Також потрібно помітити, що українська літературна, власне, фольклорна традиція теж відбилася на цій п’єсі. Зокрема, «нерівне» кохання – це тема вже не нова, але в образах Оксани і Бориса драматург зміг інтерпретувати цю фольклорну традицію, коли між молодими виникає кохання, але вони належать до різних соціальних станів, зокрема, Оксана – кріпачка, а Борис – вільна людина.

Зауважимо, що у п’єсі «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», письменник використовує ще й такі фольклорні традиції у літературі, як зображення нещасливої долі дівчини-покритки; наявна традиційна для української літератури фабульна гра – насильство бідної дівчини багатієм. Але з цього випливає ще одна давня традиція – гріх і кара (це навіть, можна зауважити, що не тільки фольклорна, але й Біблійна традиція).

Пригадуючи початок п’єси, ми можемо помітити сцену, де Текля закликає дівчат скупатися, але ті пригадують давню фольклорну легенду про водяника. Здавалося б, навіщо цей прийом був вжитий у творі? Але насправді завдяки ньому більше розкривається цей божевільний запал та характер Теклі. Вона не боїться цю істоту, а хоче його дражнити. І у цьому ж епізоді лунає коротенька пісенька про Водяника: «Водяник, водяник,//Дам тобі медяник,//Покажись із води//Аж до півбороди». Зауважимо, що пісенні фольклорні елементи наявні ще у кількох явах п’єси. І вони вживалися не просто так. Оскільки на сцені театру потрібна була постійна зміна настрою гри персонажів, то Кропивницький задля підсилення темпу, або для експресивності вводить українські народні пісні. У п’ятій яві другої дії парубки співають українську весільну народну пісню, коли збираються знущатися над Оксаною: «Рак у дудку дме,//Черепаха — сваха,//Бузинова дудка!». А швець Гордій часто у розмові використовує не тільки  українські пісні: «Сама я розочку садила,//Сама я буду поливать,//Сама я друга полюбила,//Сама я буду вєк страждать!», а російські поетичні твори, або приказки, при цьому повністю ламає російські слова своєю українською вимовою: «Жисть копєйка,//Когда в любві лиходейка//Аба мне так панімаєт,//Што з свєта сживаєт.». . Пісенний твір в устах героя розширює сюжетну перспективу чи то в реальному, чи то в уявному плані, що засвідчує особливу чутливість, вразливість персонажа. Тобто, робимо висновок, що пісні у п’єсі використовувалися для зміни настрою дії, або, для підкреслення певної ситуації. І найцікавішим є те, як подає Кропивницький контраст довершеної української народної пісні та цієї ламаної городської (міської), що лунає із уст Гордія.