Рецензія «По По» п’єсою Євгенія Гришковця

Перегляньте, будь ласка, виставу «По По» за однойменною п’єсою Євгенія Гришковця. Уявіть, що ви – театральний критик, якому потрібно написати рецензію на виставу. Зробіть це, зауваживши, які саме принципи епічного театру Бертольта Брехта втілено в театральній постановці. Як реалізовано ефект очуження?

Яким чином епічне, оповідне, начало поєднується з драматичним, сценічним?

Яку функцію виконують алюзії на твори Едґара Аллана По?

Чи можна, переглянувши виставу, слідом за Брехтом стверджувати: «Хто хоче поснідати з чортом, має запастися довгою ложкою»? 

Як автор п’єси, режисер і виконавець однієї з двох ролей Євген Гришковець осмислює природу зла? Відзначте також гру акторів, костюми, декорації, освітлення, музику, організацію мізансцен, символічні деталі (наприклад, чорна рукавиця на правій руці одного з персонажів) тощо.

.

Е.Гришковец:  я пишу один беспрерывный текст, который то существует в виде спектакля, то в виде книги, то в виде рассказа, то в виде какого-то текста. Это все один бесконечный текст, один герой.

У 2005 році Євген Гришковець написав одну зі своїх найвідоміших п’єс «По По». Через деякий час вона стала однією із улюблених п’єс всіх фанатів письменника.

Нещодавно мені довелося подивитися цю виставу «По По» за 29 січня 2015 року, але лише через інтернет. Та це не скільки не завадило мені уявити себе в справжньому театрі і насолодитися прекрасною постановою п’єси. Євген Гришковець був не тільки автором, а й режисером і одним з акторів постанови.

Музика у виставі стала початком, створивши якусь сумну атмосферу. Але, коли актори почали розповідати різні історії і переплітати їх разом зі своїми коментаріями та грою, враження змінюється на протилежне. Відчуваються деякі нотки «ефекту очуження» епічного театру Бертольта Брехта. Коли всім нам відомий світ жахів у творах Едґара Аллана По перетворюється на звичайну комедію буденного життя, де замість того, щоб ридати і співчувати,  глядачі сміються і радіють. Той же страшний ворон, який наче передбачав долю зі своєю фразою «ніколи» перетворився на «тупого неосвіченого ворона». Або зовсім не в тему фраза: «Ну, чого ти замовк, невже образився?», - в момент, коли герой замуровує друга та інші деякі моменти, які перетворилися на жарт, від чого нам вже не так страшно, і ми знайомимось з творами письменника вже з іншої сторони. Я б сказала більш цікавішої. Здається, що розповідачам дуже сподобався той магазинчик «Все для дому». Як каже Брехт: «Хто хоче поснідати з чортом, має запастися довгою ложкою». Так і в п’єсі, спланувавши щось, всі одразу запасались своїми «довгими ложками» саме там, аби провернути своє діло. Зауважу, що Євген Гришковець підібрав саме такі історії і поставив їх так, наче ставиться скептично до зла і всього, що з ним пов’язано, висміюючи немочі людини, як наслідок їх ворожості. Його ідея у висміюванні зла, пороків людей і їх негативних наслідків в житті.