Про соціальну й особистісну ідентифікацію, маски та створених кумирів

Про соціальну й особистісну ідентифікацію, маски та створених кумирів.

Відчути свою соціальну вагомість, бути "на хвилі", у тренді, розуміти й реалізовувати своє призначення як особистості й отримувати від цього істинне задоволення.

Це підсвідома мета більшості. І, як на мене, правильна. Однак, головне - відбутися. Поетом. Хіміком. Художником. Маркетологом. Мамою. Мандрівником.

Все б так. І наче нічого нового. Якби знову не протиставний сполучник "але". Соціальні мережі дають можливість бачити результати діяльності представників різних соціальних категорій, професій, демонструють хобі та враження від подорожей. Сприймає цю інформацію кожен по-своєму. Одні радіють і аплодують, інші заздрять. Треті намагаються бути схожими. І це, останнє, часто призводить до руйнації власного Я, депресії від штучно створеного "він може, а я...", "вона красивіша, успішніша..."

Поділитися такими роздумами хотіла давно. Підштовхнули учорашні відвідини наукової лабораторії при одній київській клініці. Прямую просторим коридором. Тиша. Лабораторія. Таємнича тиша. Відчиняю двері: реторти, колби, хімічні сполуки і літній професор в окулярах. Мудрий погляд, ледь помітна, але досить привітна посмішка й вогонь в очах. Коли він почав говорити, зрозуміла, що він горить і по сьогодні своєю справою.

Саме в цей момент осягнула вповні (навіть на мить перестала слухати професора), наскільки важливо триматися обраної ніші, не створювати кумирів, бо, одягши чужу маску, не зможеш бути щасливим; граючи чужу роль, не проживеш свого життя; вдягаючи чужі капці, позбавиш себе своєрідності,