Ю. Мицик – дослідник джерел до історії національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр
Автор: Україна Україна • Сентябрь 30, 2022 • Реферат • 1,903 Слов (8 Страниц) • 159 Просмотры
Реферат
«Ю. Мицик – дослідник джерел до історії національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр.»
План
1. Вступ.
2. Мицик Юрій – видатний дослідник історії.
3. Перший том (1648-1649 рр.) Юрія Мицика із «Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр.».
4. Другий том (1650-1651 рр.) Юрія Мицика із «Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр.».
5. Третій том (1652-1654 рр.) Юрія Мицика із «Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр.».
6. Четвертий том (1655-1657 рр.) Юрія Мицика із «Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр.».
7. Висновки.
8. Список використаних джерел.
1. Вступ
Актуальність теми. Однією з найяскравіших сторінок історії є боротьба українського народу за національне, соціальне, культурне та релігійне визволення з 1648 по 1657 рр. Адже ця подія стала глибоко закономірним феноменом. Існувала низка факторів, які зробили необхідним і можливим широкомасштабний виступ народу. Саме перша група факторів сприяла створенню діяльності, друга уможливила цю діяльність і створила основу для її розвитку. Отож нині є важливо переосмислити мотив локалізації подій національно-визвольної війни саме через призму сучасності і зробити належні підсумки.
Однак на теперішній стадії становлення нашої незалежної держави важливо, щоб сучасна молодь мала чітке уявлення про історію свого народу, початки його створення, нелегкий шлях до незалежності, знання його славних героїв, їх творчість. Досліджуйте, знаходьте причини їхніх вчинків і належним чином мотивуйте їх. Тому, я вважаю, варто приділити більше уваги вивченню цієї теми.
2. Мицик Юрій – видатний дослідник історії
Вважають Мицика Юрія Андрійовича видатним джерелознавцем, археографом, істориком, дослідником історії України, знавцем зарубіжного архіву, збирачем усних свідчень про голодомор, професором та публіцистом. Також він є учасником спілки краєзнавців. Власне історик народився у місті Дніпропетровськ. Саме тут здобув освіту на історичному факультеті Дніпроп. ун-ту та закінчив аспірантуру цього ж факультету і став учнем проф. М. П. Ковальського. Потім працював на історичному факультеті Дніпропетровського національного університету. Згодом створив кандидатську роботу на тему: «Кройніка Феодосія Софоновича як історичне джерело та пам’ятка української історіографії ХVII ст.», потім – докторську дисертацію на тему: «Джерела з історії Визвольної війни українського народу 1648-1657 рр.». Також працював завідувачем Дніпропетровського університету археографії України. Згодом став отцем Української православної церкви Київського патріархату. Потім завідував відділом пам’яток княжої та козацької доби джерелознавства імені М. Грушевського НАН України, водночас завідував кафедрою історії Нац. ун-ту «Києво-Могилянська академія», а ще став професором цієї кафедри. Джерелознавець закінчив Київську духовну академію та Київську духовну семінарію. Безпосередньо історика вважають автором понад 1500 друкованих робіт. Отож нагороджений лауреатом Всесоюзного конкурсу молодих учених, лауреатом премії ім. Д. Яворницького, знаком «Відмінник освіти України».
3. Перший том (1648-1649 рр.) Юрія Мицика із «Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр.»
У цьому документі яскраво відображені бої повстанців влітку 1648 р. з військами держав Поділля і Волині, особливо під проводом полковника М. Кривоноса. Справді, про це йшлося в листах папських нунціїв Камілло де Мелца та Джованні де Торреса до римської курії. Водночас про неоднозначність цих подій свідчить універсал виданий у Паволочі від 30 липня Б. Хмельницького. Проте гетьман покладає відповідальність за загострення збройного протистояння на Я. Вишневецького, але натомість під загрозою смертної кари чітко наказує не вступати до маєтностей іншого руського князя – Д. Заславського, що засвідчив «велику милість Війську Запорозькому». Безпосередньо ходом повстання в Україні цікавилися і володарі сусідніх земель, а саме Трансильванії, Литви, Молдавії, що тогочасна кореспонденція фіксує. Власне переписка урядовців, повідомлення з табору коронних військ та щоденник Пилявецької битви відображають події про розмах воєнної кампанії на Поділлі, протиборство між керівниками коронного війська Речі Посполитої – Д. Заславським, М. Остророгом і О. Конецьпольським, а також людські втрати та військову тактику сторін.
...