З історії української етнології

Етнологія

      Тема 1. З історії української етнології.

1. Етнологічна наука в Наддніпрянській Україні у другій пол. ХІХ– на поч. ХХ ст.
2. Етнологічна діяльність Наукового Товариства імені Т. Шевченка (кінець ХІХ– поч. ХХ ст.).
3. Народознавчі дослідження в Радянській Україні у міжвоєнний період. Втрати української етнології внаслідок сталінських репресій.
4. Польові дослідження українських етнологів у другій половині ХХ–на початку ХХІ ст.
5. Етнографічні музеї України.

Питання 1

   У другій половині 19 ст. етнографічні дослідження були складовою краєзнавчих досліджень, однак виникає зацікавлення до складових народознавства : звичаїв, традицій, одягу, будівництва та інших предметів побуту. Розпочинається активне дослідження етногенезу українського народу. З важливих видань можна виділити двотомне видання «Записок о Южной Руси» ( П. Куліш 1856-57рр. ), дослідження Данилевського про українських чумаків, Торонського про лемків і тд.

   У 1851 р. в Києві була створена «Комісія для опису губерній Київського учбового округу», яка була важливою складовою в організації науково-етнографічної діяльності в Україні. В тій комісії брали участь відомі вчені
М.Максимович, М.Іванишев, М.Маркевич. Було зібрано великий матеріал і
підготовлено серйозні дослідження, розгорнулася, зокрема, велика і
плідна збирацька діяльність француза за походженням Дем’яна
Делафліза, який створив дев’ять альбомів з описами побуту українців
Київщини та Чернігівщини.

   У 1873-76 рр. у тому ж Києві діяв Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Засновником став Павло Чубинський, а головою було обрано Галагана. Чубинський провів три експедиції Україною та видав семитомну працю “Труды этнографическо-статистической экспедиции в
Западно-Русский край”.  До першого тому ввійшли вірування, приказки,
загадки і чари, другого – казки й анекдоти; третього – народний
календар, веснянки, обжинки, колядки; четвертого – родини, хрестини,
весілля й похорон; п’ятого – народні пісні; шостого – юридичні звичаї;
сьомого – етнографічні матеріали про представників інших народів,
які проживали в Україні. Також відділ провів перепис населення Києва, організував ІІІ Археологічний з’їзд.

   Серйозними перешкодами для розвитку української етнографії стали Валуєвський циркуляр 1863р. та Емський указ 1876 р. Через це більшість вчених починають свою діяльність на Галичині та в еміграції, як Драгоманов.

У Росії етнографічні дослідження друкувалися в журналі «Киевская старина».

    У 70-80-х роках ХІХ ст. цінні матеріали і розробки з українського
народознавства містять праці Олександра Потебні, Петра Єфименка,
Івана Нечуя-Левицького, Івана Рудченка, Олександра Русова, Павла
Житецького, Бориса Познанського, Тадея Рильського. Істотне місце посідають матеріали і розробка питань з української
етнографії в працях інонаціональних дослідників, зокрема польських
(Оскара Кольберга, Едуарда Руліковського, Ізидора Коперніцького),
російських (Ореста Міллера, Олексія Петрова), австрійських
(Леопольда Вайгеля, Раймунда Кайндля), чеських (Франтішека
Ржегоржа, Людвіка Куби) та ін.

Питання 2

   Кінець ХІХ ст. – поч. ХХ ст. ознаменувався піднесенням суспільно-політичної активності, зростанням національної свідомості українців. Ці процеси призвели до інтенсивного розвитку гуманітарних наук. Саме в цей період, а саме в 1892 р., літературне Товариство ім. Т. Шевченка було реорганізоване у Наукове Товариство ім. Т. Шевченка. НТШ згуртувало навколо себе таких відомих українських вчених і діячів як Іван Франко, Михайло Грушевський, Федір Вовк.

   З 1895 р. НТШ видавало «Етнографічний збірник», а у 1898 р. створило Етнографічну комісію, яка й почала займатися виданням «збірника», а з 1899 р. ще почала видавати «Матеріали до українсько-руської етнології». Також численні етнографічні дослідження друкувалися в «Записках Наукового Товариства ім. Т. Шевченка».