Мовностилiстичнi особливостi англiйського каламбуру та аналiз способiв його вiдтворення в жартах та художнiх творах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

ГУМАНІТАРНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра романо-германських мов і переклад

Реферат на тему:

«МОВНОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛІЙСЬКОГО КАЛАМБУРУ ТА АНАЛІЗ СПОСОБІВ ЙОГО ВІДТВОРЕННЯ В ЖАРТАХ ТА ХУДОЖНІХ ТВОРАХ»

Виконала студентка IІ курсу гум. –пед.                            

факультету

спеціальністі «Філологія. Германські мови

та літератури (переклад включно)

Англійська мова та друга іноземна»

Кратюк Діана Анатоліївна

                                                    Науковий керівник:

                                                  к. ф. н., доцент Сидорук Г. І.

ВИЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ КАЛАМБУРУ

         Протягом багатьох тисячоліть гумор є невід’ємною частиною комунікації. Він використовується у літературі з метою розкриття характерів персонажів або додання глибшого значення подіям, описаним у творі. Останнім часом інтерес до вивчення ролі гумору в літературі почав зростати як серед лінгвістів, так і перекладознавців. Це зумовлено нестандартними формами його вираження та труднощами під час перекладу на інші мови. Одним із засобів передачі гумору в літературі є каламбур. Каламбур використовується в літературі на протязі тисячоліть, починаючи з ранніх форм письмової мови, єгипетських ієрогліфів та клинописних творів, а пізніше у творах Оскара Уайльда, Володимира Набокова та Льюїса Керролла. Високою популярністю каламбури користувалися у різних п'єсах Шекспіра, де вони додавали яскравості персонажам і створювали драматичні ефекти. За даними дослідників, середня кількість каламбурів у п'єсі Шекспіра – сімдесят вісім. Хоча інтерес до них дещо знизився у XVIII столітті, коли стиль письма в Англії характеризувався простотою, XIX століття стало добою відродження каламбурів гумористичними письменниками, найбільш помітним з яких був Льюїс Керролл. Каламбур, як літературний прийом, використовується з ціллю надання твору комічності за допомогою контрасту між значеннями схожих по звучанню слів. У контексті перекладу літературних творів каламбур являє собою певну складність для перекладача і вимагає пошуку відповідних методів перекладу. Не існує чітко визначеної версії походження слова «каламбур». Деякі версії поєднують його виникнення з назвою міста Калемберг у Німеччині або з різними історичними фігурами. Одна з них стверджує, що каламбур отримав свою назву на честь графа Каланбера або Калемберга, який був сучасником Людовіка XIV, а інша – на честь аптекаря Каланбура з Парижу. Однак, найбільш правдоподібна версія зв’язує це слово з італійським виразом «calamo burlare» – жартувати пером. Так чи інакше, слово «каламбур» стало широко використовуватися у французькій мові у кінці XVIII ст.

         Одним з найвідоміших англомовних спеціалістів з питань каламбуру та гри слів як літературного явища можна з упевненістю назвати бельгійського науковця Д. Делабастіту. У своїх найвидатніших працях «There is a Double  Tongue. An Investigation into the Translation of Shakespeare’s Wordplay» (1993), «Wordplay and Translation» (1996), та «Traductio. Essays on Punning and Translation» (1997) він акцентує увагу на загальній природі каламбуру, яка відокремлює різні текстові явища, в яких відбувається протиставлення декількох мовних структур з різними значеннями та схожою або однаковою формою. На сьогоднішній день існує багато класифікацій каламбурів за різними критеріями. Таке різноманіття зумовлене насамперед відсутністю загальної схеми побудови каламбуру. У одній з можливих класифікацій каламбурів, запропонованій С. П. Флоріним та С. І. Влаховим, вони поділяються на три категорії: