Львівський центр діактологічних досліджень

Львівський центр діактологічних досліджень

Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України – єдина в Україні академічна міждисциплінарна науково-дослідна установа, у якій працюють відділи історичного, соціокультурного, мовознавчого та літературного напрямів. Діяльність Інституту спрямована на дослідження та популяризацію історії, мови та культури України в загальноєвропейському і світовому контекстах.

Інститут із честю носить ім’я видатного українського історика, академіка, громадського діяча та колишнього директора Івана Крип’якевича.

Розташов. у Львові. Заснований 1951 як Ін-т сусп. наук АН УРСР на базі львів. відділів академічних гуманітарних ін-тів Одним з основних напрямків наукових досліджень Інституту є історична та діалектна лексикологія та лексикографія.  

Наукові співробітники Інституту неодноразово були удостоєні високих державних і академічних нагород та почесних звань, а саме: Державна премія України в галузі науки і техніки – Ярослава Закревська і Лідія Коць-Григорчук за працю над «Атласом української мови» (2006).

Із-поміж фундаторів Інституту – дійсні члени НТШ Іван Крип’якевич (академік АН УРСР, директор Інституту в 1953–1962 рр.), Михайло Возняк (академік АН УРСР, перший завідувач відділу української літератури), Іларіон Свєнціцький (доктор філологічних наук, перший завідувач відділу мовознавства) та ін.

Відділ мовознавства (керівник – д-р філол. наук Я. Закревська) фактично не змінив свого наукового профілю, який десятки років залишається сталим. Це – історія української мови та діалектологія. Відділ сформував унікальну колекцію фонозаписів, які стосуються західних діалектів української мови _зокрема гуцульського, лемківського, поліського), українських говірок на теренах сучасних Румунії та Польщі, а також говірок діаспори, зокрема українського населення Бразилії. Розпочато працю над базою даних в електронному форматі, в якій гуцульські діалектизми фіксуються разом з аудіовізуальними матеріалами про народні звичаї та вірування.

Значний внесок в розвиток діактологічних  досліджень зробила Наталія Василівна Хобзей - кандидат філологічних наук, завідувач відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Під її керівництвом було підготовано до друку і видано:

-«Наддністрянський регіональний словник» (2008) Гаврила Шила, створений на підставі значної за обсягом лексичної картотеки, Матеріал зібрано у близько 500 населених пунктах Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Засновник та відповідальний редактор наукового збірника «Діалектологічні студії», серійного видання «Діалектологічна скриня».

Ще одним співробітником, дослідником українських діалектів та учасником діактологічних досліджень на Гуцульщині та Бойківщині є Ястремська Тетяна Олександрівна. Член редколегії наукового збірника "Діалектологічні студії", серії видань “Діалектологічна скриня" та "Історія мови". Від 2000 року – в оргкомітеті Міжнародного наукового семінару "Актуальні проблеми діалектології".

За́кревська Я́рослава Ва́силівна — український мовознавець, доктор філологічних наук, професор. З 1987 — завідувач відділу мовознавства  в Інституті. Разом з  Григорчук Лідія Михайлівна — доктором філологічних наук, колишнім старшим науковим співробітником Інституту українознавства імені І. Крип'якевича НАН України є співавторкою 2 та 3 томів Атласу української мови (1988 та 2001). В АУМ поєднано карти регіональні, які відбивають протиставлення, диференціацію мовних явищ у межах окремих зон ( Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі — т. 2; Донеччина, Слобожанщина і суміжні землі — т. З, ч. 1; Нижня Наддніпрянщина, Причорномор'я і суміжні землі — т. З, ч. 2), і карти загальноукраїнські, на яких подано найважливіші протиставні явища у межах поширення української мови в цілому (т. З, ч. 3).
Хобзей Н., Ястремська Т., Сімович О., Дидик-Меуш Г. у співавторстві видали  Гуцульські світи. Лексикон. У книжці зафіксовано лексику гуцульських говірок ХІХ-ХХІ ст. Джерелами стали етнографічні матеріали, матеріали Картотеки словника гуцульських говірок та власні експедиційні записи авторок. У книзі подано не тільки тлумачення багатьох, часом уже призабутих слів, сталих словосполучень, фразеологізмів, прислів’їв та приказок, а й міні-тексти, які дають змогу ознайомитися із таємничими гуцульськими світами. Оскільки у джерела «Лексикону» ввійшли кулінарні переписи авторок, а львів’янки вміли (і вміють!) готувати, то й «смачної» та пов’язаної з нею лексики у словнику немало: будинь – 1. пудинґ 2. заварний крем; дриглець – 1. холодець 2. Желе. Урбаноніми – невилучна частина життя та іміджу міста, вони зберігають його історію. Тому важливо, що цей тип власних назв увійшов до «Лексикона львівського»: Бригідки – львівська в’язниця на вулиці Городоцькій, яка розташована у приміщенні колишнього монастиря св. Бриґіди; Високий Замок – пагорб у північно-східній частині міста.