Політичні ризики

Політичні ризики

До XVII ст. не існувало загального поняття для позначення ризику. На той час мова йшла лише про долю або рок, або фортуну. Нова епоха, яка змінила розуміння про долю, ідеали та цілі, принесла й нове усвідомлення ризику як ключового чинника людської діяльності та як одну з умов досягнення успіху.

Спроби враховувати політичний ризик, викликаний діями окремих державних діячів або урядів, робилися ще в XIX столітті. Так, банкір Ротшильд так організував систему інформації про політичні події, що отримував повідомлення про них на кілька днів раніше, ніж уряд [2, c. 76].

Загалом, поняття «політичний ризик» з'явилося в лексиконі американських корпорацій в 1959 році після приходу до влади на Кубі Ф. Кастро. Сьогодні словосполучення «політичний ризик» можна зустріти практично в будь-якій публікації присвяченій проблемам сучасного суспільства та його політичного розвитку. Але, слід зазначити, що дослідницьких робіт по даній темі вкрай мало, що свідчить в першу чергу про брак аналітики, що зачіпає саме цю проблемну ділянку. Відповідно її недолік впливає на ефективність прийнятих політичних рішень. Це означає, що існує об'єктивне соціально-політичне замовлення на дослідження політичних ризиків: створення методик їх відбору та оцінки, а також вироблення способів його обліку і зниження при організації політичної діяльності.

Одним з найважливіших умов зміцнення позицій України, як суверенної держави на міжнародній арені та її інтеграції у систему світового господарства є нормалізація політичної обстановки, яка нині характеризується досить високим ступенем нестабільності. З точки зору зарубіжних політиків і бізнесменів Україна виступає цікавим і перспективним, але, водночас, досить ризикованим партнером. Більше того, політичний фактор несе в собі потенційну загрозу процесу розвитку національної економіки, оскільки поява інституційних інвесторів, що є необхідною умовою для довгострокового економічного підйому, значно ускладнюється із-за високого рівня ризиків, генерованих політичним середовищем [5, c. 254].

Ключовим поняттям, необхідним для вивчення феномену політичного ризику, є поняття «інтересу». Після того, як суб'єкт усвідомив наявність в себе будь-яких інтересів, він починає діяти. Однак, цьому процесу передує процес ухвалення рішення, що включає в себе аналіз ситуації і вибір способу політичні дії. На даному етапі і відбувається сприйняття ризику. Ризик для політичного суб'єкта полягає в тому, що він, реалізуючи політичне рішення, спрямоване на задоволення інтересів, може зіткнутися з певними перешкодами, здатними поставити під сумнів можливість реалізації рішення, а в гіршому випадку звести вірогідність позитивного результату до нуля. Перешкоди, які в цьому контексті слід розуміти в найширшому сенсі слова, у свою чергу, стають джерелом ризику для даного суб’єкта політичної діяльності. Саме те, які інтереси переслідує індивід, а також характер факторів, що впливають на його діяльність, метою якої є задоволення даних інтересів, і визначає характер ризиків, пов'язаних з їх просуванням. Тобто, характер ризику визначається інтересами суб'єкта ризику. Таким чином, про політичні ризики теж слід розглядати виходячи з того, хто є суб'єктом політичного ризику. Тобто, першим завданням дослідження політичного ризику буде виявлення суб'єктів ризику, а потім визначення ризику для кожного з них.

Згідно з традиційним розумінням «політичний ризик» ототожнюється з поняттям «політична складова інвестиційних ризиків». Тобто політичні ризики безпосередньо пов'язані з діяльністю комерційних структур. Однак логіка, що диктується обраним підходом, говорить про те, що компанія не є єдиним суб'єктом політичного ризику. Якщо виходити з припущення про те, що характер інтересів суб'єкта визначає характер ризиків, які він на собі відчуває, політичний ризик може також бути інкримінований стосовно політичних суб'єктів: