Конструкція повітряних ліній електропередавання

ВИВЧЕННЯ КОНСТРУКЦІЇ ПОВІТРЯНИХ ЛІНІЙ ЕЛЕКТРОПЕРЕДАВАННЯ

1. Мета роботи

Метою роботи є вивчення конструкції повітряних ліній електропередавання та їх основних елементів.

1. Теоретичні відомості

        Повітряні лінії електропередавання (ПЛ) призначені для передавання електроенергії на відстань за допомогою неізольованих проводів. Основними конструктивними елементами ПЛ є проводи, троси, опори, ізолятори та лінійна арматура. Проводи ліній служать для передавання електроенергії. Опори підтримують проводи та троси на певній висоті над рівнем землі чи води. Ізолятори ізолюють проводи від опор. За допомогою лінійної арматури проводи кріплять до ізоляторів, а ізолятори до опори.

Опори поділяють на анкерні та проміжні. На проміжних опорах проводи підвішують за допомогою підтримуючих гірлянд ізоляторів. Опори анкерного типу служать для натягу проводів, на цих опорах проводи підвішують за допомогою натяжних гірлянд. Відстань між проміжними опорами називають проміжним прогоном або просто прогоном, а відстань між анкерними опорами — анкерним прогоном (рис.1.1). Анкерні опори призначені для жорсткого закріплення проводів в особливо відповідальних місцях  ПЛ: на перетинах особливо важливих інженерних споруд (наприклад, залізниць, автомобільних доріг шириною проїжджої частини більше 15 м тощо), на кінцях ПЛ і на кінцях прямих її ділянок. Анкерні опори значно складніші і дорожчі порівняно з проміжними і тому кількість їх на кожній лінії має бути мінімальною. Проміжні опори встановлюють на прямих ділянках ПЛ для підтримання проводу в анкерному прогоні. Кутові опори встановлюють в точках повороту лінії. Кутова опора може бути анкерного і проміжного типу.  Також на ПЛ застосовують спеціальні опори: транспозиційні — для зміни порядку розташування проводів на опорах; відгалужувальні — для виконання відгалужень від основної лінії; перехідні — для перетину водойм, річок  тощо.

[pic 1]

Рисунок 1.1 – Схема анкерного прогону

Дерев'яні опори в колишньому СРСР широко застосовувались на ПЛ до 110 кВ включно. Перевагою цих опор була мала вартість (в районах, що мають у своєму  розпорядженні лісові ресурси) і простота виготовлення. Недолік — схильність деревини до гниття, особливо в місці контакту з ґрунтом. Ефективний засіб проти гниття — просочення деревини спеціальними антисептиками та застосування бетонних пасинків, до яких прикріплювали дерев’яні стояки.

Металеві сталеві опори, що використовуються на ЛЕП напругою 35 кВ і вище, досить металомісткі і вимагають фарбування в процесі експлуатації для захисту від корозії. Встановлюють металеві опори на залізобетонних фундаментах. Ці опори за конструктивним виконанням бувають двох основних типів — баштові або одностоякові й портальні, а за способом закріплення на фундаментах —  вільностоячі опори та опори на відтяжках. Незалежно від конструктивного виконання і кріплення, металеві опори виконують у вигляді просторових гратчастих конструкцій.

Залізобетонні опори довговічніші за дерев'яні, вимагають менше металу, ніж металеві, прості  в обслуговуванні, і тому їх широко застосовують на ПЛ до 500 кВ включно.

Найпоширеніші розташування проводів і грозозахисних  тросів на опорах зображені на рисунку 1.2. Розташування проводів трикутником застосовують на ПЛ 6-10 кВ і на одноколових ПЛ 35—330 кВ з металевими і залізобетонними опорами. Горизонтальне розташування проводів використовують на ПЛ 220 кВ і вище. На двоколових ПЛ використовують розташування проводів зворотною ялинкою, але при цьому збільшується маса опор для забезпечення механічної стійкості. Найбільш економічним і поширеним на двоколових ПЛ 35—330 кВ є розташування проводів бочкою.