Неустойка як засiб забезпечення виконання забов'язань

Дубовик Антон Павлович ,

слухач магістратури

група МП-ПД-221

Дніпропетровський державний

університет внутрішніх справ

Науковий керівник:

Резворович Кристина Русланівна,

доктор юридичних наук, доцент

(завідувач кафедри цивільного права та процесу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ)

НЕУСТОЙКА ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВʼЯЗАНЬ

Забезпечення виконання зобов’язань – це система заходів, що передбачені законом або укладеним договором, спрямована на забезпечення належного виконання зобов’язань боржником. Відповідно до Цивільного кодексу України, до таких заходів належать неустойка, порука, гарантія, застава, притримання та завдаток. Вибір конкретного виду забезпечення залежить від характеру зобов’язання: для фінансових угод, таких як договір позики чи кредиту, застава, порука та гарантія є найбільш відповідними, тоді як для зобов’язань щодо виконання робіт чи надання послуг ефективнішою може бути неустойка.

Сторони угоди можуть визначити кілька видів забезпечення одночасно. Це може бути ініційовано самим боржником, третьою особою чи обома сторонами разом. Варто зазначити, що способи забезпечення можуть бути особистими або речовими. Особисте забезпечення, як неустойка, порука чи гарантія, базується на діловій репутації та порядності сторін, не вимагаючи відділення майна для забезпечення. З іншого боку, речове забезпечення, наприклад, застава, зменшує ризик для кредитора, оскільки воно пов'язане із конкретним майном, яке може бути витребуване для задоволення вимог кредитора у разі потреби [2].

Система забезпечення виконання зобов’язань характеризується загальною спрямованістю, створюючи гарантії для кредитора стосовно задоволення його вимог. Кожен з методів забезпечення припиняється одночасно з завершенням головного зобов’язання, і виникло акцесорне зобов’язання набуває недійсного характеру, якщо головне зобов’язання є недійсним. Таким чином, забезпечення виконання зобов’язань визначається своєрідними особливостями та спрямоване на забезпечення взаємовідносин сторін у контексті виконання їхніх зобов’язань [1].

Неустойка, визначена законом або угодою, є сумою чи іншим майном, яке зобов'язаний передати боржник кредиторові у випадку невиконання або неналежного виконання свого зобов'язання. Це може бути грошова сума чи рухоме та нерухоме майно.

Розрізняють два види неустойки: штраф і пеня. Штраф - це відсоток від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення, збільшуючись з кожним днем прострочення.

Основні риси неустойки включають стягування лише за винне порушення зобов'язання, незалежно від збитків кредитора, інформування сторін про можливі наслідки порушення заздалегідь, а також визначення неустойки на етапі укладення зобов'язання.

Існують два типи неустойки відповідно до підстав встановлення: договірна і законна. Договірна встановлюється за угодою сторін, тоді як законна визначається законодавством і застосовується незалежно від угоди сторін. Неустойка може бути штрафною (кумулятивною), заліковою, виключною або альтернативною в залежності від того, як вона враховує збитки.