Право на евтаназію: загальнотеоретична характеристика

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................................................................3

1. ЕВТАНАЗІЯ: ПРАВОВІ ТА ЕТИЧНІ АСПЕКТИ...............................................6

2. ЕВТАНАЗІЯ ТА ПРАВО ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ ........................................................................................................................13

3. ЕВТАНАЗІЯ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ ДОЦІЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ.....................................................................................19

ВИСНОВКИ...............................................................................................................27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................29

ВСТУП

На сьогоднішній день право на смерть, як в Україні, так і в більшості зарубіжних країн, фактично обмежено законодавством. Дане обмеження виражається в наступному: при допущенні можливості самостійного відходу з життя (практично ні в одній державі не збереглося законодавчих заборон суїциду), закон виключає можливість подібного догляду за допомогою інших осіб. Йдеться про законодавчу заборону евтаназії.

Що таке евтаназія? У перекладі з грецької цей термін означає "легка смерть". В наш час під евтаназією, як правило, розуміють допомогу лікаря хворому в здійсненні дій, спрямованих на припинення життя хворого.

Евтаназія відноситься до однієї з гостро обговорюваних проблем права, біоетики, філософії та медицини, оскільки піднімає такі питання, як: чи має людина право добровільно розпоряджатися своїм життям, де межа між життям і смертю, чи є життя абсолютною цінністю, чи завжди збереження життя благо для людини і т.д.

Юристи і філософи множать аргументи "за" і "проти" евтаназії, що виявляють недоліки тієї та іншої позиції. В цей же час складається парадоксальна ситуація: не вирішена теоретично, що продовжує бути предметом дискусії як проблема, евтаназія вже впроваджується в життя, в медичну практику, в юридичні закони. Практика підганяє теорію, випереджає її, не залишає часу для довгого обговорення, вона спростовує теорію, коригує її, поспішає апробувати все результати. Подібне «забігання вперед» призводить до великої кількості помилок і зловживань, того, чого можна уникнути, підвівши міцну теоретичну базу, надавши легальний статус новому праву людини - «праву на смерть».

Актуальність теми дослідження обумовлена ​​необхідністю розширення системи прав і свобод людини в українському правовому полі. В даний час все більшу дискусійність набуває проблема визнання і законодавчого закріплення права людини на смерть. Дане право гарантує кожній людині можливість самостійно прийняти рішення про відхід з життя, визначити час і спосіб.

Відсутність в юридичній науці визнання за людиною права на відхід з життя (права на смерть), а в сучасному законодавстві норм, що закріплюють дане право, фактично призвело до того, що в Україні, як і в більшості інших країн, право на життя обернулося для багатьох громадян обов'язком жити. Йдеться про категорії людей, які в силу невиліковної хвороби або важкого каліцтва не здатні зробити активні дії, спрямовані на позбавлення себе життя. Всебічно закріплене суб'єктивне право на життя в трактуванні сучасних правознавців має на увазі під собою лише право на збереження життя і гарантії подібного збереження. Сучасний правовий підхід відкидає наявність у людини таких правочинів, як право на розпорядження життям і право на відмову від життя. Подібне обмежувальне тлумачення призводить до того, що людина, для якого життя перестає бути абсолютною цінністю, для якого пріоритет збереження життя йде на другий план, але який об'єктивно не здатний здійснювати активні дії, практично позбавлений можливості реалізувати свою волю. Це пов'язано з законодавчо закріпленим забороною евтаназії (яку ми пропонуємо розглядати як форму реалізації права на смерть).

Проблема евтаназії до теперішнього часу розглядалася в більшості випадків в рамках медичної науки або в рамках біоетики та філософії. Для сформованих підходів до проблеми характерний унітарний погляд на евтаназію, яка розглядається не як сукупність різнорідних суспільних відносин, а як єдине неподільне поняття. Теорія права дозволяє поглянути на цю проблему під іншим кутом, змінити сформовані стереотипи і сформувати прийнятні правові рішення.

Проблема визнання права на смерть зачіпалася в таких вчених, як: С.С. Алексєєв, Н.А. Ардашева, І.А. Алієв, С.В. Бородін, А.Н. Воронін, С.М. Вульф, В.А. Глушков, П.П. Глущенко, Ю.А.Дмитриев, Е.А. Дубова, М.І. Ковальов, А.Ф. Коні, А.В. Коробеев, JI.H. Линник, М.Н. Кузнєцової, А.В. Малиновський, В.І. Михайлов, В.А. Патюлін, П.Д. Тищенко, К.А. Чернега, Г.С. Федорин, Е.В. Шленева, Г.І. Царегородцев ,, і ряду інших вчених.