Психіатрія як медична наука. Вчення про вищу нервову діяльність. Психіка. Класифікація і типи перебігу психічних захворювань

Тема №1: Психіатрія як медична наука. Вчення про вищу нервову діяльність. Психіка. Класифікація і типи перебігу психічних захворювань.

Психіатрія - це наука, що вивчає причини виникнення, прояви, перебіг, методи попередження і лікування психічних хвороб. В перекладі з грецької мови слово «психіатрія» означає лікування психіки, душі (психе - душа, ятрео - лікувати).

Психіка - це властивість високоорганізованої матерії (головного мозку), що полягає в суб'єктивному відображенні об'єктивного світу.

Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль головного мозку. Ця діяльність називається вищою нервовою діяльністю.

Вища нервова діяльність, за І. П. Павловим, - це діяльність переважно кори великих півкуль та інших структур переднього мозку, які забезпечують узгодження організму з навколишнім середовищем, тобто його поведінкові реакції.

Діяльність інших відділів центральної нервової системи ("нижча нервова діяльність") спрямована, головним чином, на узгодження роботи внутрішніх органів та розвантаження вищої нервової діяльності від другорядної інформації.

Основним стосовно вчення про вищу нервову діяльність є розуміння єдності організму та середовища. В організмі "все із зовнішнього світу". Зв'язок організму з його середовищем здійснює нервова система. Вона, як зазначає І.П. Павлов, є система відносин, зв'язків. Поведінка організму визначається тими умовами, тим середовищем, в якому живе й діє жива істота.

Дослідженнями доведено, що великі півкулі головного мозку відіграють провідну роль у діяльності всього організму. Кора великих півкуль головного мозку, забезпечуючи потреби організму, разом з найближчими до кори підкірковими нервовими центрами здійснює складну аналітико-синтетичну діяльність. У ній утворюються найскладніші тимчасові нервові зв'язки, за допомогою яких здійснюється регуляція відносин між організмом та зовнішнім середовищем, а також регуляція в діяльності самого організму.

Цю діяльність великих півкуль головного мозку І.П. Павлов і називає вищою нервовою діяльністю і підкреслює, що поведінка живого організму являє собою певну систему реакцій або рефлексів на подразники зовнішнього і внутрішнього середовища.

Рефлекс — відповідь організму на подразнення, яка здійснюється за допомогою нервової системи. Рефлекторна діяльність — головна форма діяльності нервової системи. Фундатором вчення про рефлекторну природу психіки є видатний російський фізіолог І.М. Сеченов. У своїй праці "Рефлекси головного мозку", опублікованій у 1863 році, І.М. Сеченов писав, що "всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження є рефлекси", що без зовнішнього чуттєвого подразнення неможлива психічна діяльність.

Виділяють 3 основні функції психіки:

• Відображення впливів оточуючого світу.

• Усвідомлення людиною свого місця в оточуючому світі.

• Регуляція поведінки та діяльності.

Психічне відображення дійсності має свої особливості.

1. Це не мертве, дзеркальне відображення, а складний процес, що постійно змінюється.

1. При психічному відображенні об’єктивної реальності будь-який зовнішній вплив (тобто вплив об’єктивної реальності) завжди переломлюється крізь конкретні стани людини, крізь особливості психіки людини, що склалися раніше. Тому один і той же зовнішній вплив може по різному відображатися різними людьми і навіть однією людиною в різний час або при різних умовах.

1. Психічне відображення - це правильне, точне відображення дійсності. Образи, що виникають є знімками, копіями існуючих предметів, явищ, подій. Суб’єктивність психічного відображення не заперечує можливість правильного відображення оточуючого світу.

Психічна діяльність людини в нормі являє собою єдність різних процесів: сприймання, мислення, пам’яті, емоцій, волі,уваги, свідомості. При психічних захворюваннях вони можуть підсилюватись, послаблюватись, змінюватись.

Розглянемо основні етапи розвитку психіатрії, які зумовлені ставленням суспільства до психічнохворих. Виділяють шість періодів:

1. Донауковий період. Він тривав від стародавніх часів до появи греко-римської медицини. Медичну допомогу психічнохворим тоді не надавали або вона була примітивною.

Вважали, що в агресивних і небезпечних хворих вселився злий дух, тихі й спокійні хворі нерідко користувались повагою як улюбленці богів. Перших гнали і били, за другими доглядали. В ті часи існували примітивні зачатки психіатричної експертизи: психічнохворих не брали до війська. Як відомо нам з «Одіссеї» Гомера, коли Одіссей не хотів іти воювати, він прикинувся безумцем, почав орати землю волами і «сіяв» зорану землю сіллю. Правда, така симуляція йому не вдалась, таки прийшлось брати участь у Троянській війні.