Методи визначення первинної структури ДНК

Міністерство освіти та науки України

Глухівський національний педагогічний університет

імені Олександра Довженка

Курсова робота

«Методи визначення первинної структури ДНК»

студентки 2 курсу 24–БП (ск) групи

спеціальності: 014 Середня освіта (Біологія та здоров’я людини та психологія )

Колесникової Віолетти Вячеславівни

Керівник:Полякова А.С

  Глухів 2022

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти Дезоксирибонуклеїнова кислоти (ДНК)……5

РОЗДІЛ 2. Методи визначення первинної структури ДНК…………………11

2.1 Метод Максама і Гілберта………………………………………………...11

2.2 Метод Сегнера…………………………………………………………..…13

2.3Найновіші методи визначення послідовності первинної структури ДНК.16

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….20

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………..………22

ВСТУП

Актуальність. Важливість визначення нуклеотидних послідовностей ДНК вже давно не викликало жодних сумнівів. Проте відсутність продуктивних методів секвенування ДНК робило вирішення цієї проблеми малореальним. Головними перешкодами для визначення нуклеотидних послідовностей молекул ДНК були їхній величезний розмір і неможливість отримання невеликих дискретних фрагментів ДНК, придатних для секвенування. Однак стрімкий розвиток молекулярної біології призвів у другій половині 1970-х років до довгоочікуваної можливості визначення нуклеотидних послідовностей досить довгих фрагментів ДНК. Дуже велике значення для молекулярної біології несло виявлення ферментів рестрикції, що дозволяють розщеплювати молекули ДНК у певних місцях.

Мета. Вивчити методи визначення первинної структури ДНК.

Завдання виходячи із мети:

• розповісти історію започаткування терміну ДНК;
• з’ясувати теоретичні аспекти ДНК: будову і функції;
• розповісти про методи Максама і Гілберта та Сегнера;
• охарактеризувати найновіші методи визначення послідовності первинної структури ДНК.

Предмет. Дезоксирибонуклеїнова кислота.

Об’єкт. методи Максама і Гілберта та Сегнера, третього покоління.

Методи дослідження. В роботі використовувалися такі загальнонаукові методи дослідження як: наукова абстракція, синтез та аналіз; порівняльно-описовий та зображення.

Нуклеїнові кислоти –унікальний клас органічних сполук, основна функція представників якого полягає у забезпеченні зберігання, регуляції, реалізації генетичної інформації, а також її передачі між клітинними поколіннями. Таким чином, нуклеїнові кислоти, являючи собою матеріальну основу спадковості, виконують важливі інформаційні функції, які визначають фенотип організму і його функціонування. Хімічно нуклеїнові кислоти представляють собою складні багатомолекулярні полімери, що формуються з нуклеозидів (азотиста основа і вуглевод), поєднаних між собою фосфодиефірними зв’язками. За структурою ці молекули можна поділити на два великих класи – дезоксирибонуклеїнові (ДНК) та рибонуклеїнові кислоти (РНК).

         Вони відрізняються між собою природою вуглеводу у складі нуклеозиду (дезоксирибоза у складі ДНК або рибоза в РНК), а також набором азотистих основ - аденін, гуанін та цитозин є спільними для обох форм нуклеїнових кислот, в той час як тимін та урацил характерні для ДНК та РНК відповідно. Передача інформації у живих клітинах йде згідно основній догмі молекулярної біології: ДНК є матрицею для синтезу таких же молекул ДНК (самоподвоєння чи реплікація), або слугує джерелом синтезу РНК (транскрипція). РНК, у свою чергу, є матрицею для синтезу білку (трансляція). Можливим є також синтез ДНК на матриці РНК (зворотня транскрипція).