Фiлософська антропологiя Мартiна Бубера як ревiзiя Кантiвськоi фiлософii

ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ МАРТІНА БУБЕРА

 ЯК РЕВІЗІЯ КАНТІВСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ 

Анотація. Мета. У статті проаналізовано ключові ідеї філософсько-антропологічного проекту Мартіна Бубера крізь призму рецепції та ревізії ним кантівської філософії. Методологія. У статті застосовані аналітико-синтетичний, логічний та компаративний методи, а також аналітична герменевтика текстів І. Канта та М. Бубера, виявлення в них елементів та ідей, які або прямо запозичені М. Бубером у Канта, або сформувалися під впливом його філософії. Наукова новизна. У статті стверджується, що філософська програма І. Канта розвіяла спокусу умоглядної метафізики у питаннях простору, часу та Бога, відкривши М. Буберу шлях до серйозного філософського вивчення біблійної спадщини та заклавши підвалини для його власної філософії діалогу. Опираючись в основному на кантівську концепцію простору і часу як форм чуттєвої інтуїції, філософ-екзистенціаліст стверджує, що життєсвіт у його повсякденності обмовлений втіленою людською природою, і, разом з тим, намагається виявити наслідки цієї ідеї для самореалізації людини та релігії, які Кант-раціоналіст не міг збагнути. Замість раціональної системи обов’язків, М. Бубер запропонував діалогічне життя, що передбачає присутність цілісної людини для іншого, як втілену реалізацію її духу. Людина самореалізується через власну присутність-у-світі у її повноті, перебуваючи у взаєминах з присутніми-у-світі іншими та наслідуючи Бога згідно іудейської традиції, який створив й любить «втілене існування», навчає людство, як реалізувати божественний план в рамках цього створеного та втіленого існування. Висновки. Мета буберівської філософської антропології – розробити концепцію людини як істоти, що здатна усвідомити через власне повсякденне існування у часі та просторі вічне та окреслити умови можливості діалогічного мислення у сфері міжлюдського (Я-Ти), як соціальному просторі діалогічної взаємодії людей та просторі реалізації Бога в людях.