Сцієнтизм і антисцієнтизм, їх зумовленість
Автор: Дарья Диденко • Декабрь 13, 2020 • Реферат • 3,577 Слов (15 Страниц) • 594 Просмотры
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. В.В. ДОКУЧАЄВА
Кафедра філософії, історичних
і соціальних дисциплін
Реферат
на тему: «Сцієнтизм і антисцієнтизм, їх зумовленість»
Виконала:
здобувачка магістерського рівня
1 курсу 1 групи
факультету «Лісове господарство»
спеціальності 206«Садово-паркове господарство»
Діденко Дар’я Віталіївна
Перевірив:
кандидат філософських наук, доцент, професор
Гаврилюк Ю. М.
Харків‒2020
Зміст
- Вступ…………………………………………………………………………...3
- Розділ1….………………………………………………………………………4
- Розділ2………………………………………………………………………….8
- Висновок……………………………………………………………………...14
- Список використаних літературних джерел……………………………..…15
Вступ
В наші дні наука відіграє велику роль в суспільстві. За час історичного розвитку наука сформувалась в найбільш важливий соціальний і гуманітарний інститут, котрий значно впливає на всі сфери суспільства й культуру.
Але, коли в зв’язку зі швидким розвитком науки в кінці XIX ст. виникло запитання про роль і місце науки в системі культури, в людей виникли різні думки, в тому числі й такі, що кардинально відрізнялись одне від одного.
Таким чином, в філософії почав складатися сцієнтизм і одночасно з ним протилежна світоглядна позиція – антисцієнтизм.
Недостатньо висвітленим у сучасній філософії науки залишається питання про полеміку між сцієнтизмом і антисцієнтизмом не просто як різними соціокультурними орієнтаціями, але і як, багато в чому, протилежними світоглядними полюсами.
Розділ1.
Сцієнтизм і антисцієнтизм - це дві різні і протилежні точки зору на можливості і перспективи науки, її роль в житті людини і суспільства. З ними тісно пов'язані ще дві точки зору, або два різних погляди на науку, один з яких - інтерналізм, а інший - екстерналізм. Ці дві позиції зазвичай розглядаються як різні інтерпретації (світоглядно цілком нейтральні) на провідні чинники історичного розвитку науки. Однак в контексті і проблемному полі нашого нинішнього міркування вони можуть з'явитися чимось істотнішим. Інтерналізм - це, частіше за все, супутник сцієнтизму, а екстерналізм, як правило, - супутник антисцієнтизму. [4]
Інтерналізм - це погляд на науку зсередини самої науки, згідно з яким вона існує як би сама по собі, в якомусь ізольованому від решти вигляді, ні від чого не залежить, ні з чим, що не відносяться до неї, не пов'язана; вона, з точки зору прихильників інтерналізм і сцієнтизму - «сама собі філософія» і «сама собі релігія», тобто є цілком самодостатньою і сама для себе вичерпної. Як це розуміти? Якщо говорити гіперболізуючи, то існують на світі такі люди - вчені. Вони живуть як би в якомусь своєму особливому, високому і, напевно, прекрасному світі вчених занять, досліджень і бесід, мають дивовижну пристрасть і незвичайну здатність до пізнання світобудови, можливість проникати в таємниці природи і добувати істинне знання про реальність. Їх об'єднання - вчене співтовариство - найбільш прогресивна частина живуть на землі людей, діяльність яких і обумовлює науку, яка, таким чином, по суті свого пристрою і за логікою свого розвитку, пов'язана з автономним пізнавальним інтересом вчених, їх захопленістю, дослідницьким цікавістю, прагненням до знань, їх цілями, завданнями і т.д. Ці, внутрішні по відношенню до науки, фактори і є визначальними її існування і еволюцію.[4]
Екстерналізм - це погляд на науку ззовні, згідно з яким вона існує не сама по собі, в ізольованому від решти вигляді, але є частиною культури, суспільного життя, історії, і тому залежить від безлічі різних зовнішніх по відношенню до неї чинників - економічних, соціальних , політичних і багатьох інших, які і є визначальними її пристрій, розвиток і функціонування в системі культури. Наука не є чимось самим по собі існуючим, вона «вписана» в величезний, строкатий і складний контекст різноманітних соціальних відносин, в якому вона, як мінімум не «краще» і не «прогресивніший» інших форм суспільної свідомості. Представники ж науки і наукового співтовариства - вчені - зовсім не небожителі, або титани духу, які керуються тільки безкорисливої пристрастю до осягнення і дослідження миру, а - такі ж, як усі ми, люди - слабкі і недосконалі. Тому цілком можливо, що джерелом і стимулом наукової діяльності та «пізнання» може бути не тільки дослідницький інтерес, а й - звичайні людські, м'яко кажучи, слабкості, або немочі (вони ж - пороки), такі як марнославство, зарозумілість, заздрість, ревнощі , злість, користолюбство і інші. Причому не виключено, що пізнавальний інтерес може бути не чим іншим, як сурогатом, яким людина прагне компенсувати безпросвітну метафізичну тугу, заповнити порожнечу і безглуздість свого існування, більш-менш усвідомлювану, а скоріше, не усвідомлювану їм ( «Не плоть, а дух зіпсутий в наші дні, І людина відчайдушно тужить ... »Ф. І. Тютчев).
...