Своєрідність філософії України в контексті світової культури

Зміст

1. Загальні особливості української філософії        3

2.. Провідні філософські джерела та філософські ідеї України (ІХ - XVII! ст.)        5

3. Поширення вільнодумства та гуманзіму        7

4. Виникнення професійної філософії        9

5. Філософська думка в Україні ХІХ-ХХ ст.        10

6. Українська філософська думка в контексті німецької класичної філософії        12

7. Українізація 20-30 -хрр. XXcm.        14

8. Подальший розвиток української фтософїї        16

Висновок        16

Література        18

1. Загальні особливості української філософії

Українська філософія, як й кожна інша національна філософія, в своєму історичному існуванні постає складовою частиною загальносвітового та європейського філософського процесу. Але суттєвою її відмінністю від багатьох інших є відсутність природного процесу зародження та розвитку в межах національної культури. Українська філософія зі самого свого початку була запозичена зі Візантії разом з християнством в досить вже розвиненому стані. Це, звичайно, не могло не накласти відбиток на її тематику, осягнення та методику вирішення світоглядних проблем.

Крім того, своєрідність українській філософії надали ментальність українців, їх особливі риси характеру, а, відповідно, й особливості світогляду.

Своєрідність праці на родючих українських землях з покоління в покоління сприяла формуванню численно малих соціальних груп на противагу великим патріархальним родинам, що утворювалися на північних та північно-західних землях. Це якраз суттєво впливало на формування в українців такої провідної риси, як

індивідуалізм, що був поєднаний зі ідеєю рівності, повагою до окремого індивіда, уважне ставлення до його свободи. На світоглядно-ментальному рівні ця риса знаходила своє відображення в українській філософській думці у вигляді домінування екзистенціальних мотивів. Звичайно, з урахуванням таких особливостей, не дивно, що вираження філософських позицій проходило більше за все у стилі діалогів, філософії було властиве багатоголосся.[6]

Емоційне та шанобливе ставлення до землі на тому ж світоглядно-ментальному рівні знайшло своє виявлення у вигляді акте-їзму (Антей - давньогрецький персонаж, що черпав свою житгєву силу від матері-землі). Це сприяло утворенню надзвичайної працездатності та працелюбності українського народу.

Значний вплив мало й те, що з давніх часів український народ знаходився у ворожому оточенні (особливо впливав ворожий кочовий степ). Така ситуація знайшла свій відбиток у формуванні межового світовідчуття — гостре емоційне переживання сьогоденного життя, життєлюбність, поетичне сприйняття оточуючої природи, виявлення пріоритету "серця" над "головою". Відповідно це накладало значний відбиток на прояв української філософської думки. Тобто проблеми світу, природи, людини сприймалися емоційно (через "серце"), подавалися зі значним ступенем впливу та прояву емоцій, почуттів, моральних поглядів. Тобто кордоцентрично (від лат. cordis - серце).[5]

Відтак головними рисами (тенденціями) української філософської ментальності можна назвати:

- антеїзм;

- екзистенціальність;

- кордоцентризм.

Варто підкреслити, що вони є основними рисами, але ніяк не єдиними.

На основі численних досліджень та осмислень можна стверджувати про існування таких основних особливостей українського національного характеру, як:

- Емоційність та чутливість.

- Сентиментальність та естетизм.

- Психічна рухливість.

- Шанування індивідуальної свободи.

- Українська релігійність.

Ці риси національного характеру та особливості світосприйняття українців, як вже зазначалося, позначились і на певних особливостях української філософії. Вона: