Українська культура в контексті світової

Людина – маленька часточка Всесвіту, а національна культура – складова світової культури. Вивчення культури різних народів – важливий, суто науковий історичний аспект, невід’ємна частина життя з природним прагненням відкрити для себе незвідані краї, звичаї та традиції країн і народів, пам’ятники історії та культури. І, як сказав доктор політичних наук, професор, Микола Головатий: «Однак завжди потрібно пам’ятати: попри те, що всі нації живуть під одним небом, вони ходять по різній землі. І наш менталітет ще з часів «Слова о полку Ігоревім», Івана Федорова і друкарні Печерської лаври передбачає спадковий, хоча, можливо, дещо й старомодний потяг до друкованого слова. Попри збільшення обсягу інформації, темпів і засобів її поширення друковане слово (за змістом, психологічним забарвленням, естетикою) навряд чи втратить привабливість, навіть в епоху інформаційних технологій найвищого рівня, інформаційних суспільств загалом».

Вивчаючи різні культури, люди повинні усвідомити глобальне значення миру, навчитися жити у злагоді один з одним, незалежно від національної приналежності. Безцінними джерелами пізнання, які нас долучають до культурно-історичних цінностей і духовних реліквій, є бібліотеки, музеї. Це справжні культурні скарбниці України, що стверджують сучасне, пов’язують нас із минулим. Це наше послання в майбутнє.

Україна внаслідок геополітичного положення на карті Євразії, регіонально належачи до різних природно-географічних обширів (перехрестя Заходу і Сходу), опинилася у сфері впливу одразу трьох великих культурно-історичних центрів. Наша країна стала точкою безпосереднього дотику західноєвропейського, балканського та азіатського світів. Українська народність формувалась на основі об’єднання різних східнослов’янських племен та їхньої інтеграції