Правовий статус малолітньої особи як самостійного учасника цивільних відносин

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВИЙ СТАТУС ДИТИНИ ЯК СУБ’ЄКТА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА В УКРАЇНІ………………………….........................................................6

1. Аналіз поняття «малолітня особа» в українському законодавстві…………………………………………………………6
2. Характеристика правового статусу малолітніх осіб ……….……..8

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ГРОМАДЯНСЬКІ ПРАВА МАЛОЛІТНІХ………..…13

1. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування малолітніх……………………………………………………………13
2. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття малолітніх……………………………………………………………18

ВИСНОВОК…………………………………………………………………...…27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.…..………………………………......30

ВСТУП

В Україні всі діти мають усі ці права, незалежно від того, хто вони, де живуть, якою мовою розмовляють, якої релігії сповідують, що думають, як виглядають, хлопчик вони чи дівчинка, чи є у них інвалідність, багаті вони чи бідні, а також незалежно від того, хто їхні батьки або сім'ї, у що вірять або що роблять їхні батьки або сім'ї. Жодна дитина не повинна зазнавати несправедливого ставлення з будь-якої причини.

Одним з показників гуманізму суспільств і народів є ставлення до дітей. Діти є найбільшою цінністю кожної нації, а розбудова демократичної держави неможлива без сприяння розвитку підростаючого покоління, задоволення його потреб та виконання обов'язків, визначених Конституцією та нормативно-правовими актами України. З метою дотримання прав та інтересів дітей постійно покращується законодавча база України. Тобто права та інтереси дітей як членів правового суспільства значною мірою визначають діяльність державних інституцій та громадських організацій [2].

Найбільш вразливими суб'єктами права є неповнолітні, що зумовлює необхідність проведення спеціальних досліджень щодо їх прав. Неповнолітні потребують особливої уваги з боку держави та суспільства, а захист їхніх прав і свобод є пріоритетним завданням на національному та міжнародному рівнях. Таким чином, завдання державної політики мають бути спрямовані на вирішення таких напрямів: підготовка неповнолітніх до самостійного життя на засадах поваги до закону; забезпечення прав і свобод громадян; формування почуття відповідальності; забезпечення рівності, справедливості та солідарності.

Актуальність теми полягає в тому, що в сучасному суспільстві значно підвищився правовий і соціальний статус дітей. Важко уявити собі сучасні правовідносини, в яких би вони не були задіяні. Водночас, суспільні зміни сприяли активному залученню дітей до більш широкого кола правовідносин.

Сьогодні через мережу Інтернет можна укладати дрібні правочини, виконувати разові оплачувані роботи, надавати послуги тощо. Сторонами всіх цих правочинів можуть бути і діти. Неможливо також відокремити цих осіб від цивільних правовідносин, оскільки акти громадянства, спадкові відносини, право власності тощо можуть безпосередньо впливати на їхні права та інтереси [12].

Таким чином, хоча б з метою недопущення порушення прав дітей внаслідок вчинення певних правочинів, малолітні особи є суб'єктами цивільного права. Однак правовий статус цих учасників залишається невизначеним. З одного боку, українське законодавство гарантує рівність прав та інтересів громадян і відповідно забороняє дискримінацію за ознаками раси, статі, віку, майнового стану тощо. Звідси випливає, що рівність учасників права не може залежати від їх віку та рівня свідомості.

З іншого боку, цивільне законодавство передбачає специфіку здійснення прав залежно від обсягу дієздатності особи, що безпосередньо пов'язано з критерієм віку особи. Саме тому існує певна колізія законодавства щодо визначення юридичного статусу дітей як учасників цивільного процесу та механізмів забезпечення участі цих осіб у правовідносинах. Наразі в науці та правовій доктрині відсутня єдина позиція щодо правосуб'єктності дітей у цивільному праві. Разом з тим, правовідносини продовжують змінюватися та розвиватися, що впливає на множинність підходів до визнання дітей суб'єктами цивільного права [9].