Соціально-середовищна реабілітація інвалідів

Основи соціальної реабілітації

к/р  Соціально-середовищна реабілітація інвалідів

ЗМІСТ

1.Соціально-середовищна реабілітація інвалідів        3

Висновки         6

Список використаної літератури         7

1.Соціально-середовищна реабілітація інвалідів

Соціально-середовищна реабілітація інвалідів - це комплекс заходів, спрямованих на створення оптимального середовища їх життєдіяльності, забезпечення умов для відновлення соціального статусу та втрачених суспільних зв'язків.

Така реабілітація включає два процеси - пристосування соціального середовища до специфічних можливостей інвалідів, усунення перешкод до незалежного існування в умовах навколишнього середовища та у виробничій сфері, з одного боку, і навчання інваліда жити в звичайному соціумі та бути інтегрованим у суспільство - з іншого. При такому підході в повній мірі реалізується процес соціалізації особистості, тобто повернення інваліда в суспільство.

Заходи по соціально-середовищній реабілітації включають:

- психологічну реабілітацію (психотерапія, психологічна корекція, психологічне консультування та ін.);

- навчання інваліда персональному збереженню, соціальним навичкам, соціальному спілкуванню, соціальної незалежності;

- консультування з правових питань;

- соціокультурну реабілітацію;

- реабілітацію методами фізичної культури і спорту.

Цей етап реабілітації містить:

соціально-середовищну орієнтацію,

соціально-середовищну освіту,

соціально-середовищну адаптацію.

Соціально-середовищна орієнтація - розуміється, як процес формування вміння людини в статусі інваліда орієнтуватися в навколишньому середовищі - житловому, містобудівному, освітньому, виробничому. Сюди входить встановлення взаємовідносин з людьми, знайомство з територією і розташованими на ній об'єктами - магазинами, підприємствами, спортивно-оздоровчими установами і т. ін.

Соціально-середовищна освіта - це процес навчання інваліда навичкам користування середовищем, навичкам переміщення в навколишньому середовищі, користування транспортом, вмінню самостійно купувати продукти та речі, відвідувати громадські місця. Цей процес включає навчання навичкам користування пандусом, поручнями, поєднуючи їх з навичками користування індивідуальними допоміжними засобами пересування.

Сюди ж відноситься і навчання соціальної незалежності, спрямоване на можливість самостійного проживання, вміння розпоряджатися грошима, користуватися громадянськими правами, брати участь у громадській діяльності. Важливе значення мають навчання навичкам проведення відпочинку, дозвілля, занять фізкультурою та  спортом, яке включає знання та уміння в різних видах спортивної та дозвільної діяльності, навчання користуванню для цього спеціальними технічними засобами, інформування про відповідні установи, які здійснюють даний вид реабілітації.

Важливим також є консультування з правових питань, яке повинно забезпечувати правову допомогу в області соціального захисту та реабілітації.

При соціально-середовищному навчанні, поряд з потребами інваліда, враховуються вимоги ергономіки до психофізичному статусу інваліда.

В ході цього навчання досягається соціально-середовищна  адаптація як результат пристосування інваліда до об'єктів життєдіяльності за допомогою використання допоміжних пристроїв і безбар'єрного містобудівного середовища.

Соціально-середовищна адаптація - це процес пристосування людини до об'єктів життєдіяльності та оволодіння практичними навичками самостійного життєзабезпечення.