Дисгармонія в сімейних стосунках. Роль арт-терапії в налагодженні конструктивного впливу членів сім՚ї

Державний вищий навчальний заклад "Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника"

Кафедра загальної та клінічної психології

РЕФЕРАТ

на тему: " Дисгармонія в сімейних стосунках. Роль арт-терапії в налагодженні конструктивного впливу членів сім՚ї"

Виконала студентка

Маріна Яблонська

м. Івано-Франківськ – 2023        

Сім'я - це частина суспільної системи. Суспільство, впливаючи на сім'ю, формує певний її тип. Сім'я теж впливає на процеси і відносини в суспільстві.

Під стилем сімейного виховання слід розуміти найхарактерніші способи спілкування батьків з дитиною, які передбачають певні засоби і методи педагогічного впливу.

Гармонійний стиль сімейного виховання.

Умовою формування співчутливого стилю виховання є відсутність матеріального достатку в сім'ї, погані побутові умови, відсутність духовної близькості членів сім'ї, відсутність у сім'ї одного з батьків.

У таких сім'ях дитина з раннього дитинства надана сама собі. Відсутність іграшок, цікавого ігрового матеріалу призводить до того, що дитина у своїх іграх виконує трудові операції, які здійснюють її батьки або інші близькі люди. Досить багато часу дитина проводить із батьками, спостерігаючи їхнє життя. Це призводить до того, що дитина рано включається в доросле життя і трудову діяльність, активно допомагаючи батькам. Такі діти дуже шкодують своїх батьків за те, що їм доводиться багато й активно працювати. Однак дитина при цьому сильно замикається на сім'ї та її житті. Вона стає малоактивною, безініціативною, її кругозір звужений. Потрапляючи до дитячого колективу, така дитина поводиться насторожено, довго придивляється до людей, які її оточують, не бажає говорити про себе і розповідати про свою сім'ю.

Це свідчить про те, що батьки люблять свою дитину, але ніколи її не балують. Вони розуміють, що їхнє батьківське завдання - навчити дитину жити в реальному світі, борючись із труднощами і радіючи кожній, нехай маленькій, але досягнутій своєю працею перемозі. У таких сім'ях дитину намагаються відгородити від своїх переживань і прикрощів, не розповідають про проблеми на роботі, не намагаються обговорювати й тим паче засуджувати людей, з якими виникають якісь труднощі. Однак діти добре все бачать і розуміють своїх батьків, намагаючись підтримати їх, водночас поведінка батьків слугує для них еталоном і прикладом. Іноді педагоги, які працюють із дитиною з такої сім'ї, вважають її позбавленою усілякого прояву емоцій, проте це не так. Просто дитина живе у своєму світі, в який вона може впустити тільки дуже близьку їй людину.

Особливістю цих дітей є те, що вони звикли занижувати свої здібності. Це призводить до того, що часто діти бояться братися за якесь вподобане ними доручення або завдання тільки через побоювання, що в них нічого не вийде.

Їхньою відмінною рисою є те, що, поставивши перед собою якусь життєву мету, вони завжди домагаються свого, незважаючи ні на які труднощі. Такі учні шанобливо ставляться до норм моралі, старших людей, вони завжди думають про те, як їхні вчинки можуть позначитися на інших. Одним із головних недоліків дітей цього типу є відсутність ініціативи, вони не вміють постояти за себе, можуть зазнавати поразки в конфліктній ситуації. За їхнім зовнішнім виглядом дуже важко зрозуміти, що вони переживають і чи переживають взагалі.

Цим учням притаманні такі риси характеру: чуйність і уважність, правдивість і чесність, ввічливість і врівноваженість. Вони вирізняються терплячістю, старанністю, самокритичністю, сильною волею.

Характеристика "здорової" сім'ї

Для здорової сім'ї характерні: сильна батьківська позиція з ясними сімейними правилами; гнучкі, відкриті взаємовідносини між дітьми та дорослими членами сім'ї з чіткими "зразками" стосунків і поведінки; збережені, емоційно- теплі зв'язки між поколіннями, що становлять основу "сімейної пам'яті". Друзі сім'ї - батьків і дітей - вільно входять у внутрішньосімейний простір, приймаються в ньому без ризику бути відкинутими. Опору сім'ї створюють взаємосолідарні батьки, які підтримують одне одного. Вони ж забезпечують і відчуття безпеки для дітей.