Синхронiя i дiахронiя в iсторичних соцiолiнгвiстичних дослiдженнях

[pic 1][pic 2][pic 3]

Отримано: 9 вересня 2019 року

Прорецензовано: 16 вересня 2019 року Прийнято до друку: 23 вересня 2019 року e-mail: gsemenenko@yahoo.com

DOI: 10.25264/2519-2558-2019-7(75)-11-13

Семененко Г. М. Синхронія і діахронія в історичних соціолінгвістичних досліджен- нях. Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: серія «Фі- лологія». Острог: Вид-во НаУОА, 2019. Вип. 7(75), жовтень. С. 11–13.

[pic 4]

УДК 81.27/ 81-13/811.111-112`06

Семененко Галина Миколаївна,

кандидат філологічних наук, доцент НПУ ім. М. П. Драгоманова

СИНХРОНІЯ І ДІАХРОНІЯ В ІСТОРИЧНИХ СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

У статті розглядається еволюція підходів до дослідження мовних змін в лінгвістиці 19-21 ст. в контексті зміни ставлення до опозиції синхронія :: діахронія – від трактування діахронії та синхронії як непримиренних вимірів до застосування більш інтегро- ваних підходів в рамках історичних соціолінгвістичних досліджень, де діахронія і синхронія розглядаються як перехресні процеси, коли один не може бути зрозумілим без іншого. Вважаємо, що революцією у трактуванні проблеми синхронії/діахронії стали праці соціолінгвіста Вільяма Лабова, який запропонував докорінно новий підхід до цієї проблеми і задав новий напрямок розвитку історичного мовознавства.

Ключові слова: історична соціолінгвістика, синхронія, діахронія, мовні зміни, гіпотеза регулярності мовних змін, лексична дифузія

Halyna Semenenko,

Ph.D, Associate Professor M. P. Drahomanov NPU

SYNCHRONY AND DIACHRONY IN HISTORICAL SOCIOLINGUISTIC STUDIES

The article deals with the evolution in the study of language change in the 19th – 21st centuries in relation to treatment of the synchrony

:: diachrony dichotomy – from interpretation of diachronic and synchronic approaches as mutually exclusive to the application of more integrated approach proposed by historical sociolinguistics, where diachrony and synchrony are regarded as crossover processes, where one cannot be understood without the other. We believe that the revolution in the interpretation of the opposition of synchrony / diachrony was the work of William Labov, who developed a radically new method of dealing with this problem by proposing to study changes in the process of their development using quantitative methods and thus set a new direction for the development of historical linguistics. Labov’s followers further developed his ideas and proposed a new explanation to the spread of language change, now known as lexical diffusion. Currently, it is generally accepted that all language changes are of two types. Either they are explained in accordance with the hypothesis of regularity that was put forward by the Neogrammarians in the second half of the 19th century, or following the hypothesis of lexical diffusion first proposed by William Wand.

Key words: historical sociolinguistics, synchrony, diachrony, language change, regularity of linguistic changes, lexical diffusion.

Мова – це динамічна система, вона розглядається як сукупність змінних, які взаємодіють у часі, а розвиток мови – це динамічний процес пов’язаний з реакцією на зрушення в суспільстві та в мовній свідомості її носіїв. Ще у першій половині дев’ятнадцятого століття видатний німецький мовознавець В. фон Гумбольдт писав: «Оскільки мови [...] передаються від покоління до покоління [...] ставлення минулого до сьогодення лежить в самій основі їх формування» [13, c. 40; 7, c. 11], що підтверджує актуальність проблеми співвідношення синхронії і діахронії в лінгвістичних дослідженнях. Мета статті полягає у висвітленні еволюції підходів до вивчення мовних змін в лінгвістиці 19-21 ст. Завдання статті включають аналіз динаміки ставлення до опозиції синхронія :: діахронія в процесі розвитку лінгвістики – від розгляду діахронії та синхронії як непримиренних вимірів до застосування більш інтегрованих підходів в останні роки.

Синхронія й діахронія в мові завжди були в центрі уваги лінгвістичних досліджень. Про необхідність розрізнення істо- ричних змін та стану мови, вивчення не лише нерухомих статичних рис, а й їх динаміку в часі наголошували у своїх роботах В. Гумбольдт, Я. Ґрімм, І. Бодуен де Куртене [3, c. 94].

Поняття синхронії та діахронії (від грец. «syn» – разом, «dia» – через, крізь і «chronos» – час), що характеризують, від- повідно, стан системи, її функціонування в даний момент і історію її розвитку від стадії до стадії, були вперше введені засновником структурної лінгвістики Ф. де Соссюром. Синхронію він розглядав «як статичний аспект мови, що виключає будь-яке втручання часу, а діахронію як еволюцію мови в часі» [6, c. 322]. Спробу об’єднати в рамках однієї дисципліни ці два поняття Соссюр вважав абсолютно нездійсненною: «Опозиція між двома підходами – синхронним і діахронним – абсо- лютна і не допускає компромісів» [5, c. 84]. Дослідник ілюстрував безкомпромісність свого твердження про протиставлен- ня діахронії і синхронії відомим порівнянням з розрізами стовбура дерева. Лінгвісти можуть робити або горизонтальний розріз і досліджувати мову в одній часовій точці, або вертикальний і зафіксувати зміну окремих елементів протягом певно- го часового проміжку [5].